ПОЛІТИКА

Микола Пільгуй: Не можна боротися з корупцією незаконними методами

Як уже повідомлялося, Президент Петро Порошенко наклав вето на зміни до законів, щодо «посилення ролі громадянського суспільства в боротьбі з корупційними злочинами».

Це означає, що запровадження інституту громадського обвинувачення, коли будь-який громадянин може збирати докази протиправних діянь чиновників, відкладається. Добре це чи погано? З цим запитанням ми звернулися до голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури області, адвоката з великим досвідом роботи Миколи Пільгуя (на знімку). На його переконання, непідписаний закон містив пряму загрозу конституційним правам громадян.

– Боротьба із злочинністю повинна вестися правовими методами і в рамках закону, – пояснив Микола Олексійович. – Порушувати й розслідувати кримінальні провадження можуть тільки правоохоронні органи, інакше в державі буде безлад. У нас є рішення Конституційного Суду, а рішення Конституційного Суду за своєю природою мають силу закону, є обов’язковими для виконання всіма фізичними і юридичними особами та державою. Так ось, ще в 2011 році цей суд сказав, що використання, цілеспрямоване збирання відомостей на диктофони, на відеокамери з метою викриття корупційних та інших злочинів недопустиме. І таке рішення ґрунтується на статті 62 Конституції України, в якій зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Що означає «докази, одержані незаконним шляхом»? Це докази, отримані не у спосіб, передбачений Кримінально-процесуальним кодексом. Суди не повинні їх приймати.

Тепер кілька слів про інститут громадського обвинувачення, про який ішлося в заветованому законі. Старий КПК 1960 року передбачав інститут лише громадських захисників. Потім це поняття нівелювалося, а в 2001 році громадські захисники як такі були прибрані із законодавства повністю. Натомість із 2001 по 2012 роки захисниками по кримінальних справах могли бути близькі родичі – батьки, брати, сестри та інші. Що ж до громадських обвинувачів, то це нове поняття. Воно означає, що фактично з’являється особа, яка може ініціювати кримінальне провадження в чиїхось інтере-сах. Більше того, в законі була така норма: громадський обвинувачувач має право протягом трьох днів звернутися до слідчого, до прокурора із зібраною інформацією, а ті вже зобов’язані внести дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань і приступити до розслідувань. А ще законом передбачалося, що особа може бути одночасно і громадським обвинувачувачем, і свідком, і потерпілим. Такого не може бути, адже в перерахованих осіб різний правовий статус.
Очевидно, розробники цього закону не врахували чинну практику, коли доводиться мати справу зі сфальшованими диктофонними записами, фото- і відеоматеріалами. Пошлюся на приклад із власної адвокатської практики. Проти кіровоградського судді Петрова Р. І. було порушено кримінальну справу. Як повідомила одна з місцевих газет, суддя Петров отримав тисячу доларів від клієнта собі на відпустку. Суддю відсторонили від виконання службових обов’язків, слідство вела Генеральна прокуратура.

Механізм отримання хабара (сьогодні це називається неправомірною вигодою) наводився наступний. Нібито до судді Петрова прийшов чоловік і попросив вирішити одну дуже просту кримінальну справу на користь його товариша і чи то він пообіцяв винагороду в розмірі тисячі доларів, чи суддя показав, скільки йому мають заплатити. При цьому той чоловік усі розмови записував на диктофон. А далі відбулося ось що. Коли суддя нібито відкрив багажник своєї машини, яка стояла в дворі суду, та особа поклала туди гроші, й відразу ж з‘явилися представники спецслужби й зафіксували нібито факт отримання хабара. В судах справа розглядалася три з половиною роки, і ось нещодавно винесено виправдувальний вирок. Нам вдалося довести, що справу було сфальсифіковано Кіровоградським УСБУ, а якщо точно, то оперативним працівником Г. Скоком. Зокрема, спецслужба не змогла надати оригіналів диктофонних записів, бо те, що представили на вимогу суду, виявилося змонтованим на комп’ютері. Більше того, коли запитали підставну особу, якій нібито належав диктофон, де був придбаний пристрій, вона відповіла, що в Києві. Ми перевірили, й з‘ясувалося, що виробник його знаходиться в місті Сонцегорську Московської області. На мій запит фірма повідомила, що диктофон за названим заводським номером було продано через магазин при заводі. Особі нічого не залишалося, як зізнатися, що диктофон їй надав працівник Служби безпеки.

А тепер уявімо, що право займатися такою фіксацією розмов має кожен громадянин і кожна юридична особа. До чого це призведе? До паралічу всієї держави. Не випадково Президент у своїй відмові підписати закон про інститут громадського обвинувачення зазначив, що права, надані цим законом, «спричиняють ризики порушень Конституції і законів України, погіршення ситуації з дотриманням прав і свобод людини в державі, створюють загрози національній безпеці».

У багатьох може виникнути запитання: а як же тоді боротися з корупцією, яка вже нікому й дихати не дає? Моя відповідь: боротися тільки в законний спосіб. При цьому особливу увагу держава має приділяти підвищенню правової свідомості громадян, чим вона сьогодні, на жаль, не займається. Треба з дитинства виховувати в людини переконання, що не слід давати хабарі, що це погано, бо говорити про це в старшому віці, як свідчать масштаби корупції, запізно.

Валерій М‘ЯТОВИЧ