ПОЛІТИКА

Лариса Масенко: Спочатку Росія виграла в нас мовну війну...

Знаковою подією минулого тижня став приїзд до Кіровограда мовознавця, доктора філологічних наук, професора, академіка АН України – фахівця у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики та ономастики Лариси Масенко та її лекція «Від мовного Майдану до Революції Гідності».

Почалося все з того, наголосила директор художнього музею Тетяна Ткаченко, що спочатку Лариса Терентіївна зініціювала виставку творів покійного чоловіка художника, скульптора, медальєра Андрія Німенка з нагоди його 90-річчя від дня народження. А згодом пристала на пропозицію музейників провести зустріч з місцевою інтелігенцією.

Пояснивши, що останні два десятиліття її вузький фах – соціолінгвістика, яка змогла нормально розвиватися лише в незалежній Україні, лектор зупинилася на мовних огріхах великої політики, що й призвели, на її переконання, до війни.

– Зараз часто можна почути, що питання мови не на часі, мовляв, війна, тож займатися слід нею. Я з цим не можу погодитися, – наголосила Л. Масенко (на знімку). – Нещодавно читала інтерв’ю Оксани Забужко з міністром культури В’ячеславом Кириленком, де вона сказала, що якби у нас протягом останніх 23 років була послідовна і продумана мовна політика, то й війни у нас не було б на сході і Крим би не був окупований. Я з нею цілком погоджуюся.
Державницької мовної політики в Україні не було, немає її й сьогодні.

– Сотні років Російська імперія робила все для зрощування українців з росіянами, таку ж політику проводив згодом і комуністичний режим, – каже науковець.

Говорячи про культурне піднесенні 20-х років, коли з’явилися прекрасні письменники й геніальні режисери (зокрема, О. Довженко – входить до десятки найкращих режисерів світу), Л. Масенко зазначила, що той стрімкий розвиток культури загрожував від’єднанням України від імперії, й комуністичний режим, аби не допустити цього, пішов на страшний злочин, – виморив голодом мільйони селян. То було нечувано, коли держава здійснила геноцид свого населення. Недаремно Сталін у Книзі рекордів Гіннеса в рубриці «Масові вбивці» посідає перше місце.

Попри небачені втрати, в роки так званої відлиги українська нація знову продемонструвала свій величезний потенціал. Одна з ідей шістдесятників – повернути спадщину 20-х років. Але їх також жорстоко репресували. Стус не повернувся з таборів, Світличний повернувся інвалідом.

Однак уже і в новітні часи, констатує пані професор, Україна не мала достатньо при владі справжньої україноцентричної еліти, тому на мовні питання і в незалежній державі не звертали належної уваги.

– Теоретично ж повернути українську мову й розширити її побутування в Україні дуже легко, – робить висновок людина, котра вивчає питання впливу мови на суспільство протягом десятків років. – Можна брати приклад із Балтійських країн. Держава давно вже мала б утвердити державний статус української – жодна інша не може претендувати на цей статус, оскільки в Україні понад

70 відсотків населення визнають себе українцями. Ми маємо будувати не багатонаціональну, а національну державу, де етнічне ядро становлять українці, а національні меншини мають і шанувати, і знати українську мову.
Усім країнам, де ще збережено двомовність, як, скажімо в Бельгії, пророкують розпад на мовному грунті –
це висновок учених.

– Українці володіють двома мовами. Кожен соціолінгвіст у такому випадку скаже, що це – ніяка не гармонійна двомовність, – продовжує Лариса Терентіївна. – Це стан нестійкої рівноваги. Якщо в державному управлінні використовуються дві мови, то одна з них – обов’язково надлишкова. Має бути єдина. Варіантів більше немає: або перемагає одна з двох мов, або країна розпадається за мовною ознакою.

Крим – єдина українська територія, де українці становили меншість, на Донбасі ж, як і на решті території, переважали українці.

– Значна частина українців Донбасу вважала рідною мовою російську, – зазначила
Л. Масенко. – Ця частина – абсолютно байдужа. Це їхні представники заявляють: «Нам байдуже, хто переможе в цій війні». Там багато таких. Це результат того, що та територія повністю була ізольована від інформаційного простору Києва, натомість його інформаційно окупувала Росія. Відтак спочатку Росія виграла в нас мовну війну, а тепер це перейшло в гарячу фазу.

Неабияк підіграє нашому східному сусідові не лише закон Ківалова-Колісниченка, а й державне телебачення. Науковець вважає, що треба заборонити двомовність ведучих телеканалів, бо такого в жодній країні світу немає. Завжди перемагає та мова, яка переважає у ЗМІ.

Все це свідчить про те, що мовне питання далеко не другорядне, не можна відкладати його вирішення до «кращих часів».

Лариса РОМАНЮК