ПОЛІТИКА

Послання президента: надії і запитання

Минулого тижня зі щорічним Посланням до Верховної Ради виступив президент України Петро Порошенко. А наступного дня зустрівся у своїй резиденції з журналістами, які чекали на це уже з півроку, хоч Петро Олексійович, якщо мені не зраджує пам’ять, під час минулої прес-конференції обіцяв зустрічатися з ними десь раз на місяць, у всякому разі, коли назріє потреба.

Потреби є, питань до влади не меншає, і коли вони не знаходять відповідей, то природно з’являються здогадки, плітки, а то й відверто фейки – «свято место пусто не бывает», як кажуть наші сусіди, котрі й продукують оті самі фейки на нашу голову. А потім – відповідна реакція, інциденти на зразок того, що стався під час проголошення Послання. Пояснив би президент людям ситуацію зі своїм бізнесом раніше, навряд чи був би можливим скандал із банером у Верховній Раді на очах у зарубіжних дипломатів і гостей. Зрозуміло, зайнятість. І все ж. «Батько» польських реформ Лєшек Бальцерович теж був людиною зайнятою, однак тісно співпрацював із журналістами. Оцінювати зміст президентського Послання з нашої провінції – справа, принаймні, не першого дня. Треба знати набагато більше, ніж ми почули і побачили по телевізору. Як читач пам’ятає, прелюдією до виступу президента стало затвердження парламентом Плану законодавчого забезпечення реформ, який базується на «Стратегії 2020» та Угоді про асоціацію Україна — ЄС. Його ми не бачили. Та й саме Послання виголошено тезисно, щоб оцінити його, потрібно ознайомитися з матеріалами, розданими в Раді. Однак, деякі висновки можемо зробити і з того, що було сказано і не сказано.
Перший висновок – що перед країною виступив український президент. Попри весь негатив, яким по вінця наповнений сьогоднішній день, маємо такого очільника держави, який не тільки прагне розбудовувати Україну, а й, судячи з риторики, зокрема антикремлівської, все більше мужніє як державний діяч. Відразу ж після доповіді аналітики почали підраховувати, скільки разів у його Посланні вжито слово «Росія», скільки «НАТО», «Європейський союз» тощо. Та як би не займалися казуїстикою ворожбити від політики, ясно одне: головним для Порошенка – у слові і ділі – залишається «Україна». А от чи завжди він знає, що з нею робити, чи завжди чесний із собою і своїм народом – це ще питання. Як і те, чи стане його на здійснення справді радикальних реформ, які він обіцяв, ідучи на вибори. Стародавні римляни говорили : «Promissa cadunt in debitum» («Сказав – зроби»). А вони знали, що казали, недарма Рим говорив зі світом мовою закону, розвинутої економіки, високої культури і, звісно, зброї понад тисячу двісті років, а його державні діячі назавжди увійшли в історію.

Стан боротьби з корупцією, яку Петро Порошенко вважає одним із головних завдань влади, він охарактеризував лаконічно і, скажемо в риму, обтічно: «Певні позитивні зрушення локалізовані поки що у верхах, а чимдалі донизу, – тим менше змін». Чи не тому їх так мало «внизу», що «у верхах» вони тільки «певні»? Антикорупційні зрушення в Києві, навіть скандали, трапляються, але потрібне справді «посполите рушення» – це той випадок, коли перетворення здійснюють маси. На жаль, виступи проти корупціонерів на стихійних мітингах, критика в засобах масової інформації кадрової політики президента і уряду практично не дають наслідків. Звідси й така довга дорога до очищення влади, звідси відрядження в зону АТО (як правило, не в зону бойових дій), які стали для чиновників чимось на зразок індульгенції від люстрації. То чи не варто нагадати, що на війні свою вину змивають власною кров’ю, а не тих, хто на передовій віддає за Вітчизну найдорожче.
Зрозуміло, з минулим боротися нелегко. Варто було президенту наголосити, що «кожен олігарх отримає своє», як відразу ж одержав відповідь. На одному з телеканалів, що належить, зрозуміло, олігарху, оперативно показали розлогий сюжет, який дискредитує щойно призначеного одеським губернатором Саакашвілі. Це була атака не на Міхо, а на Петра Олексійовича. Цікаво, як він на неї відповість? Чи вистачить у нього політичної волі на протистояння небезпеці номер один в Україні? Чи не перетвориться боротьба з олігархами на таку собі мінську дорожню карту, в яку ніхто серйозно не вірить, але всі удають, ніби сприймають її всерйоз.

Ми чекали президентського слова про реформи. І почули його: «Реформи ще не на фініші. Але вже й не на старті», «до кінця року перші зміни мають стати помітними для суспільства». Думаю, що так воно і буде, бо іншого виходу просто немає. Звернення президента до парламентської коаліції з пропозиціями до кінця поточної сесії ухвалити в першому читанні зміни до Конституції, які стосуються децентралізації, остаточно прийняти конституційні зміни, що стосуються зняття депутатської та суддівської недоторканості, прийняти новий закон про місцеві вибори за відкритими списками свідчать про серйозні наміри. І це видно не тільки в столиці, а й у нас у провінції.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ