ПОЛІТИКА

У палітрі переважає одна фарба – сіра

Мова – про політичну палітру Петрівського району, але чомусь думається, що така ж ситуація нині і в інших регіонах. Хоча, звичайно, можуть бути й винятки. Почну з історії розвитку (а точніше – занепаду) політичного життя району, в якому постійно живу. Пригадується, політика бурхливо ввірвалася в наше життя наприкінці існування Радянського Союзу. Зокрема перші ознаки політичного пробудження пересічних громадян з’явилися в 1988 році, під час виборчої кампанії до Верховної Ради СРСР. Адже вперше за часи існування Радянського Союзу вони стали альтернативними.

Керманичі обкому партії і, відповідно, місцевих райкомів зробили ставку на передового комбайнера радгоспу «П’ятихатський» А.Трюхана, альтернативним кандидатом був льотчик В. Єрохін із Олександрії. Здавалося б, що для компартійців він також кандидат цілком прийнятний: учасник війни в Афганістані, комуніст… Та їм потрібен був абсолютно «ручний» депутат, а щодо таких, як Єрохін у них побутував термін – «некерований», адже втратити контроль над ситуацією вони боялися просто панічно.

Справжньою катастрофою для влади стала спільна зустріч з кандидатами в депутати, яка відбулася тоді в Петрівському районному Будинку культури. На відміну від Єрохіна, який мав чітку позицію і програму та ще й досить вдало відповідав на запитання присутніх, Трюхан показав цілковиту безпомічність у питаннях політики, бачення шляхів нормалізації ситуації в державі, яку саме лихоманило від кризових явищ і міжнаціональних конфліктів у багатьох регіонах. Стоячи на трибуні, він після кожного запитання з залу розгублено озирався на першого секретаря райкому КПУ В. Вансовича, який, загалом, і відповідав замість кандидата в депутати. Зрештою, людям це обридло, і хтось прямо запитав – чи він особисто має якусь програму, політичну і громадянську позицію?

–Я комуніст, тому виконуватиму все, що накаже партія, – такою була відповідь.

Зрозуміло, що його «позиція» не могла знайти підтримки, тож «вірний підданий партії» вибори з тріском програв.

Через рік у Петровому було створено осередок Народного Руху України за перебудову, а згодом осередки Руху виникли й у інших населених пунктах району. Політичне життя закипіло, в трудових колективах, серед пересічних громадян велися гарячі дискусії, які вилилися на сторінки районної газети та в передачі місцевого радіо. Щоправда, вже невдовзі дискусії у ЗМІ переросли у системну кампанію з оббріхування і шельмування Руху. Дещо пізніше робилися спроби створити осередки й інших партій національно-демократичного спрямування, але вони виявилися практично безрезультатними.

У період президентства Л. Кучми політтехнологи режиму провели широкомасштабну кампанію зі взяття політичного процесу під контроль, розвалу і дискредитації невгодних партій, знищення найупливовіших політичних лідерів (В. Бойчишина, В. Чорновола та інших). Створювалися клони відомих і свого часу впливових партій, виникали партії, орієнтовані на окремих політичних діячів. Для того, щоб довести ситуацію до абсурду, дезорієнтувавши таким чином виборців, реєструвалися все нові і нові партії, нерідко з доволі екзотичними, або ж, як для політики, дивними назвами.

Що таке політична партія? Це група людей, яких об’єднує певна ідеологія й економічна програма. А яка, даруйте, ідеологія може бути у партіях із назвами: «За красиву Україну», «Морська партія», «Партія любителів пива», «Партія шанувальників жінок», «Партія реабілітації тяжкохворих» чи «Партія ошуканих вкладників»? І таких прикладів можна навести десятки. Зрозуміло, що в програмних документах, які кожна партія подає на реєстрацію до Міністерства юстиції, певні ідеологічні постулати присутні, але ж кожному зрозуміло, що загалом усе це звичайна профанація політики, ошуканство виборців.
Можна навести і взагалі дикий, як для політики приклад, що стосується партії, яка ще зовсім недавно приміряла на себе мундир «керівної і спрямовуючої сили» – Партії регіонів. Добре пам’ятаю одне з перших інтерв’ю на обласному радіо керівника її обласної організації, який виголосив, що процес формування партійних структур іде успішно, вони вже створені в усіх районах області, тож прийшов час (вдумайтеся!) обирати ідеологію, якою партія послуговуватиметься в своїй діяльності.

Тобто, політичний процес перевернули з ніг на голову й особливо не переймалися абсурдністю ситуації. Як невдовзі стало зрозуміло, для цієї партії ідеологія справді не мала жодного значення, бо вона створювалася, як об’єднання тоталітарного типу, сформоване задля обслуговування кланових інтересів лідера та його найближчого оточення.

Свого часу в районі були зареєстровані (а деякі навіть діяли) осередки партій, що вважалися надзвичайно потужними і впливовими: СПУ, НДП, СДПУ(о), ДемПУ, «Демократичний союз», УНП, ВО «Батьківщина», НРУ, «Трудова Україна», «Жінки за майбутнє», «Яблуко», КПУ, «Партія Зелених України», «Фронт Змін», «Удар» і багато інших. Я спеціально підкреслив, що частина осередків протягом певного часу (в період виборчих кампаній) діяли. Більшість же існували і досі існують лише на папері. До того ж парадоксальність ситуації полягає в тому, що партійний осередок досить нескладно зареєструвати, а от уже зняти з реєстрації – практично неможливо. Тож і виходить, що в районному управлінні юстиції на даний час зареєстровано 60 районних організацій політичних партій, тоді як реально ж існуючих менше, ніж пальців на одній руці. Керівниками деяких партійних організацій рахуються люди, яких давно вже немає серед живих, натомість деякі громадяни одночасно очолюють по кілька осередків. У райцентрі фактично існує офіс лише однієї районної організації – ВО «Батьківщина», керівники кількох партійних осередків відверто зізналися, що їхні партійні структури існують лише на папері, жодної роботи не проводять.

Не дивно, що ніхто з мешканців райцентру, з якими довелося спілкуватися на цю тему, не зміг сказати, осередки яких партій діють в районі. Лише кілька осіб знають, що є офіс «Батьківщини», але про практичну роботу і цього партійного осередку ніхто не чув, хоча свого часу він був досить потужним. До речі, осередку жодної з партій, які нині входять до парламентської більшості, в районі не зареєстровано. Мабуть, це є свідченням того, що щось не те діється в правлячій парламентській коаліції, втрачає довіру людей сформований нею уряд, тож уже не користуються довірою і так звані «партії Майдану». Бо ж і справді – ні реформ, обіцяних після перемоги Революції Гідності, ні зрозумілої й ефективної діяльності Міністерства оборони, Генштабу та інших силових відомств, відповідальних за АТО, ні чіткого плану дій, спрямованих на стабілізацію економічної ситуації, не видно. Триває безглузда війна, яку влада вперто не хоче визнавати війною і яку, за висновками експертів, можна було давно закінчити, економічні проблеми намагаються розв’язати за рахунок найбідніших, а не олігархів, як обіцялося, більше того – навіть люди, котрі ще донедавна вважалися хоч трохи забезпеченими, стрімко поповнюють лави злидарів.

Є відчуття, що нинішня влада цілеспрямовано риє собі глибоку яму, адже майже гарантовано з тріском програє для початку місцеві вибори, які повинні відбутися наприкінці жовтня нинішнього року, а потім й чергові. Хоча й очевидної альтернативи на політичному небосхилі чинній владі також не видно. Тому знову великі шанси на успіх отримають ті політичні проекти, які набили руку на скуповуванні голосів, тим більше, що як бачимо, майже для всіх політичних шахраїв їхні маніпуляції залишилися безкарними.

Ось така політична палітра Петрівщини сьогодні. Чи з‘являться на ній яскраві фарби, побачимо вже за місяць-другий.

Анатолій РЯБОКОНЬ