ПОЛІТИКА

Іван Марковський: У нас немає жодного клаптика землі під інвестиційні проекти

Секретар Кіровоградської міської ради Іван Марковський у складі делегації Асоціації міст України відвідав Польщу, де знайомився з досвідом організації місцевого самоврядування на прикладі міста Кошаліна. Його висновки після побаченого й почутого, на жаль, не втішні: поляки, котрі були зацікавлені в швидкому вступі України в Євросоюз, сьогодні вже не вірять у те, що ми спроможні швидко провести реформи, побороти корупцію, стати привабливими для інвесторів, а отже й розвиватися. Та про все по порядку.

– Іване Івановичу, для початку, кілька слів про місто Кошалін, його самоврядування.

– Це місто є повітовим центром, знаходиться на узбережжі Балтійського моря, за 550 кілометрів від столиці, в ньому мешкає 107 тисяч жителів. До повіту входить сімнадцять сільських гмін. Вищим органом повіту є рада, яка налічує 25 депутатів. Вона ухвалює рішення і контролює їх виконання. Голова ради і його заступники обираються депутатами, а ось міський очільник – президент міста – обирається безпосередньо жителями міста, що робить його менш залежним від депутатів і політичних віянь. Завданням президента міста і його команди є виконання рішень ради, управління міським майном, наповнення бюджету тощо.

– До речі, про бюджет – ви може сказати, які його обсяги в конкретних цифрах?

– Звичайно. 587 мільйонів злотих, що дорівнює приблизно 3,5 мільярда гривень. Для порівняння: бюджет Кіровограда, де мешкає людей у два з половиною раза більше, становить всього 1,1 мільярда гривень, тобто втричі менший. Значна частка бюджету Кошаліна – приблизно сорок відсотків, – це кошти Євросоюзу. Місто розбудовується дуже швидко. Як зазначив його президент, якби ми побували в ньому чотири роки тому, то сьогодні подумали б, що випадково потрапили в інше місто. Це ж можна сказати й про Польщу в цілому: я не був у ній років п’ять-шість і помітив, що вона дуже змінилася за цей час. Всюди шикарні дороги, що не поступаються якістю знаменитим німецьким автобанамм, в кожному місті велосипедні доріжки, зводиться багато великих об’єктів. В тому ж Кошаліні будуються аквапарк і спортивно-оздоровчий комплекс площею відповідно 50 і 30 тисяч квадратних метрів. Все дуже сучасне, якісне, гарне.

– Це, мабуть, головний аргумент, чому треба вступати в Євросоюз?

– Знаєте, про що я мріяв, перебуваючи там? Мріяв, щоб на день-два привезти в Кошалін кіровоградців – хай би все побачили на власні очі, не казали, що я щось вигадую. Взяти таке питання, як передача в оренду комунальних підприємств. Польща, де приватна власність фактично існувала і при соціалізмі, не пішла шляхом всеохопної приватизації. Наприклад, в тому ж Кошаліні, громадський транспорт, тепло- і водопостачання та інші комунальні об’єкти залишаються у віданні міста. Чому? Вони знають, що жоден серйозний інвестор не вкладатиме кошти в ті комунальні підприємства, які передані на десятиліття приватним фірмам. Ось чому нам в першу чергу треба повернути комунальні підприємства.

– Коли їх передавали в оренду, кіровоградців переконували, що так буде краще, що орендарі ефективніше ними управлятимуть.

– Переконували, але сьогодні ми бачимо, що орендарів цікавить тільки одне: як, майже нічого не вкладаючи, отримати якнайбільше. Більше того, вони ще й просять фінансувати їх з міського бюджету. Наприклад, приватна компанія, що орендує сьогодні тролейбусний парк, каже, що вона поліпшить якість перевезення пасажирів, якщо ми закупимо й передамо їй нові тролейбуси. Ще одна проблема, що чітко окреслилася під час перебування в Кошаліні, – відсутність у нас вільної землі. В попередні роки її роздали повністю, і нині ми не маємо жодного вільного клаптика для серйозних інвестиційних проектів.
– Сумна вимальовується перспектива, і все ж, нам треба щось робити?
– Треба. Насамперед міняти підходи. В тому числі й до залучення інвестицій. Як нам сказали поляки, Євросоюз вкладає кошти тільки в те, що потрібне місту, його громаді, а не приватному бізнесу. Це треба мати на увазі. Згадані на початку нашої розмови аквапарк і спортивний комплекс фінансуються Євросоюзом тому, що, окрім розваг, там ще й проходитимуть оздоровлення та реабілітацію хворі. Тобто соціальна складова ставиться на перше місце.

– У Кіровограді останнім часом був реалізований хоча б один такий проект?

– Жодного. Над ними просто не працювали, а в Кошаліні розробкою бізнес-проектів займається ціла група фахівців. Всі вони мають чималий досвід роботи, знають тонкощі, без яких неможна залучити інвестиції. Вважається хорошим результатом, якщо із чотирьох їхніх розробок береться до реалізації хоча б одна, але в групі працюють справжні рекордсмени – мають на своєму рахунку десятки реалізованих проектів.

– Ви не домовлялися з поляками про інвестиції для нашого міста?

– Намагався. Нам вкрай потрібні нові тролейбуси, у нас тяжка ситуація з мережами тепло- і водопостачання – їх треба міняти, але з наведених вище причин – знаходження комунальних підприємств в оренді і відсутності вільної землі – мої пропозиції не викликали в поляків помітного інтересу. А ще їх лякають масштаби корупції, відсутність у нас реформ. Нам прямо казали в адміністрації польського президента: керівники України, коли приїздили до них з візитами, обіцяли швидкі зміни, але далі слів справа не пішла.

– Іване Івановичу, задам, можливо, банальне запитання, але, гадаю, ви маєте свій варіант відповіді на нього: як нам побороти корупцію?

– Дуже просто: цим має зайнятися той, хто її організовує.
– ?

– Я маю на увазі вищі органи влади. Сьогодні там мало що робиться без особистої вигоди. Візьміть закони. Дуже часто вони приймаються в інтересах олігархів, недержавних монополій. До того ж багато з них виписано так, що корупціонерам і вигадувати не потрібно, як примусити людину давати їм хабара. Я вже не кажу про те, що вищі органи влади – найбільші порушники законів. Згадайте про масштаби фінансових порушень, виявлених протягом останнього року. Дехто каже, треба платити чиновникам високу платню, тоді вони менше крастимуть, але ж при прем’єрові Юлії Тимошенко було помітно піднято заробітну плату міністрам, народним депутатам, керівникам держадміністрацій, і що – перестали красти? Ні, отже справа в іншому – треба, щоб верхи не тільки декларували боротьбу з корупцією, а й самі її не допускали, боролися з нею.

– Ви цікавилися, яка платня в чиновників міста Кошаліна?

– Вони не робили з цього ніякого секрету. Наприклад, президент міста отримує щомісяця десять тисяч євро, це приблизно 270 тисяч гривень. Для порівняння: моя місячна платня становить близько шести тисяч гривень. Мало, але ж і можливості в нас менші, і економіка розвивається гірше.

– Тоді запитання про тарифи: скільки платять поляки за комунальні послуги?

– Більше, ніж платимо ми, однак я не згоден з нашими нинішніми тарифами. Це пограбування бідних, а не реформи, в чому дехто намагається нас переконати.

– І на закінчення – ви привезли ідеї, які можна буде втілити в нашому місті?

– Скажу так: поїздка була дуже корисною, вона змінила мою уяву багато про що. А щодо ідей, то їх, звичайно, я почув чимало і привіз деякі бізнес-проекти, які варто втілювати і в нас.

Валерій М’ЯТОВИЧ