ПОЛІТИКА

Олександр Горбунов: Сьогодні вже стає очевидним: нинішня опозиція – це палиця в колеса

У попередньому випуску «З перших уст» народний депутат («Народний фронт») Олександр Горбунов (на знімку) пообіцяв щотижня ділитися з нашими читачами своїми думками про роботу в парламенті.

Він виявився людиною слова і минулої суботи ми знову зустрілися. Перш ніж відповісти на запитання, що йому вдалося зробити із запланованого, а що ні, Олександр Володимирович узяв коротку паузу. У мене склалося враження, що він розгублений чи навіть розчарований.
– Знаєте, – почав він, – відчуття такі, ніби ти молодий боєць. Хто служив в армії, той мене зрозуміє. Головне ж тепер – якнайшвидше знайти себе й примусити всіх – фракцію, Верховну Раду, Кабінет міністрів – рахуватися з тобою, пам’ятати, що ти є, що ти прийшов сюди працювати, а не просто пливти за течією. Досягти цього дуже складно, це правда, але нічого, стараюсь. Той план, що я намітив для себе, поки що вдається виконувати.
– Ви стали членом бюджетного комітету, як і хотіли?
– Так. Я обрав цей комітет, бо вважаю його комітетом номер один – тут можна і контро-лювати, і дасть Бог, враховувати інтереси нашої області.
– Отже, віднесемо це до позитиву тижня. А що було негативом?
– Те, що затягнувся розподіл комітетів. Уся Україна за цим напружено спостерігала, ну, а нам, хто не потрапив до переговорних груп, було ще важче, адже ми не розуміли до кінця, що відбувається.
– Десь у цьому криється й причина емоційного вибуху в сесійній залі майданівця Володимира Парасюка?
– Його обурило, що хтось крикнув, щоб він сідав на місце, бо тут йому не Майдан. Звичайно, заслуги Майдану ніхто не має права принижувати, але, як мені здається, не треба й забувати, що ти знаходишся в парламенті. Тут не достатньо говорити тільки те, що подобається людям, адже є ще президент, уряд, парламентська коаліція, в яких своє бачення завдань і шляхів їх виконання. До речі, Володимира запрошували до коаліції, але він відмовився. Не виключаю, що хтось намагатиметься використовувати цю його емоційність задля дестабілізації ситуації у Верховній Раді.
– Вам відомо, чому так довго тривали торги за комітетські портфелі?
– Якщо коротко, то малі фракції вимагали уваги до себе. Ставили жорсткі умови, і в підсумку отримали керівних посад у комітетах навіть більше з урахуванням посади віце-спікера.
– Відмова опозиції від запропонованих їй комітетів: це що – вона за давньою традицією буде лише присутньою у Верховній Раді?
– Сьогодні вже стає очевидним: нинішня опозиція – це палиця в колеса. Її позиція
суперечить всьому, що відбувається в парламенті. Вона хотіла місце віце-спікера. На засіданні фракції Яценюк сказав, що треба їм цю посаду віддати. Тому що це дипломатія, тому що це світова практика і тому подібне. Встає Юрій Береза, комбат «Дніпра-1», і каже: «Шановні, а що я скажу хлопцям в окопах? Ми через них воюємо, ми втрачаємо наших побратимів, і ми будемо їм портфелі давати?» У нас виникла дискусія. Наступного дня Яценюк сказав: «Юра, ти правий, така ж позиція й по інших фракціях». Вирішили не давати. Тим більше, що регламентом цього не передбачено. Депутати від опозиції наполягали, щоб їхній представник очолив комітет зі свободи слова, але як можна це допустити, коли вони в попередньому скликані приймали закони, що обмежували ту ж свободу слова?
– У залі можна побачити народних депутатів у камуфляжній формі. Про що це свідчить?
– Про те, що Україна продовжує війну за незалежність, і водночас я вважаю, що цим хлопцям треба визначатися: або вони працюють у парламенті, або командують своїми батальйонами. Нічого доброго з такого суміщення не вийде. Як і з постійного бродіння деяких депутатів по залі, того хаосу, що там інколи виникає. На фракції народний депутат, прізвище якого не складно запам’ятати, Ю. В. Тимошенко сказав: «Хлопці, давайте демонструвати дисципліну й толерантність, які повинні бути в залі».
– До слова, про фракцію – вже з усіма познайомилися?
– Зайшовши до зали, я не відчував себе самотнім, оскільки з багатьма депутатами зустрічався раніше – на семінарах, у різних проектах, які організовував «Народний фронт».
– Які першочергові завдання ставить перед собою фракція?
– Прийняття бюджету. Це основа основ. Як сказав прем’єр, ми маємо розпочати розгляд найголовнішого фінансового документа не пізніше двадцятого грудня. Гадаю, це буде серйозна робота.
– Були дискусії відносно міністерства інформаційної політики?
– Так, дискусії були. Із цього приводу я розмовляв з Вікторією Сюмар і Миколою Княжицьким. Вони такої ж думки, як і я: достатньо було б організувати при якомусь відомстві відділ пропаганди. Бо, як можна примусити комерційний телеканал робити те, що захочеться чиновнику? Взагалі ця ініціатива була запропонована до голосування «Блоком Петра Порошенка» і розглядалася в пакеті, я все ж таки проголосував за неї.
– Як я зрозумів, ви хочете максимально допомагати Кіровоградщині. Що для цього, окрім вашого бажання, потрібно?
– Системна підтримка, пошуками якої я нині й зайнятий. На жаль, кіровоградське лобі в парламенті одне з найменших – усього шість депутатів, тоді, як наприклад, вінницьке – аж сімнадцять. Однозначно, вінничани зможуть зробити для своєї області більше.
– По скільки годин доводиться щодня працювати?
– Як мовиться, від зорі й до зорі. Скажімо, минулого понеділка розійшлися о пів на першу ночі. Тобто роботи вистачає. Зараз ще порушується питання про створення міжфракційної групи з контролю за виконанням закону про очищення влади (люстрацію), і я маю бажання в ній попрацювати. Річ у тому, що до мене постійно звертаються люди з приводу призначення на посади людей, наближених до вчорашніх регіоналів. На це я мушу реагувати, тоді менше буде пікетів під прокуратурою та іншими відомствами.

Спілкувався Валерій М‘ЯТОВИЧ