ПОЛІТИКА

Артем Стрижаков: У нас хабарників більше, ніж у Грузії жителів

У ці дні в Артема Стрижакова, кандидата в народні депутати по кіровоградському виборчому округу № 99, немає жодної вільної хвилини, і тому обіцяного нам інтерв’ю довелося чекати кілька днів. Як правило, за годину, а то й менше до обумовленого часу він телефонував, вибачався і в черговий раз просив перенести зустріч.

Пояснював: несподівано з’явилась можливість поспілкуватися з мешканцями тієї чи іншої вулиці, і він не хоче її втрачати. Нарешті в його щільному життєвому ритмі знаходиться «вікно», і ми розмовляємо. Відразу домовляємося уникати славослів’я, «зручних» запитань і тому подібного. Ось що в підсумку вийшло.
– Артеме, як ви ставитеся до того, що окремі кандидати, не маючи досвіду роботи в районній чи міській раді, відразу прагнуть потрапити до парламенту і створювати закони, за якими має жити все суспільство?
– Це все одно, що людина, яка не вміє грати у футбол, відразу намагається потрапити до Вищої ліги. Без досвіду громадської роботи тут не обійтися. Треба, як мовиться, своїми ногами обійти всю територію, зрозуміти, що турбує людей, навчатися розв’язувати їхні проблеми, і тільки тоді ти матимеш моральне право обиратися до вищого законодавчого органу.
– О, ви повністю «вписуєтеся» у цю тезу! Не будучи з вами особисто знайомим, я багато чув про вашу активну діяльність як депутата Кіровоградської міської ради – то ви допомагаєте ремонтувати під’їзди, то організовуєте різні свята, то регулярно берете участь у зборах мешканців будинків. До слова, чи все з того, що ви обіцяли своїм виборцям, вдалося виконати за минулі чотири роки?
– Єдине, що не виконав, – не вдалося добитися від міської влади повернення коштів людям за ремонт дахів своїми силами. Вони купували матеріали, наймали робітників, і я наївно думав, що це буде справедливо і що мене підтримають керівники житлово-комунального господарства міста. Нічого з того не вийшло, але щороку я добивався капітального ремонту одного-двох дахів на своєму окрузі.
– Які ваші проекти, пропозиції в раді ви вважаєте своєю перемогою?  
– Ну, їх було чимало. Наприклад, я завжди був противником засилля пивних наметів у місті, завжди виступав проти їх розміщення в людних місцях, і дещо вдалося таки зробити. Хоча нинішнє керівництво міськради не приділяє уваги цьому питанню. Якщо говорити в цілому, то всі мої ініціативи в раді відображають інтереси людей, які мене обрали.
– Ви навіть опікуєтеся дітьми, які участі у виборах не беруть і які за вас не проголосують тому, що їм вік не дозволяє. Навіщо ви це робите?
– А хто, якщо не я? Я молодий, сам займаюся спортом, тобто подаю, вважаю, непоганий приклад іншим. Ми щороку проводимо змагання серед дітей та підлітків мікрорайону з підтягування на турніку, адже правильно вихована молодь – це наше майбутнє, це майбутнє нашої країни. Тому це ніби дрібниця – мобільний телефон, який дається дитині, – а насправді великий стимул для неї. Вони все літо тренувалися, щоб мати кращий результат. Хто б не говорив про це із сарказмом, а я вважаю, що ми робимо правильно.
– Скільки дітей змагалося за телефони?
– Більше півсотні.
– У своїх досягненнях вони прогресували?
– Так. У нас вівся облік: на початку літа це були  одні результати, в кінці – інші, значно вищі. Прогрес помітний.
– До слова. Ваш округ – це частина вулиць Попова, Жадова, Маршала Конєва. Там сьогодні працює десятка півтора кафе, ресторанів, нічних клубів, і жодного спортивного закладу.
– Ні, вони є, але їх не так багато, як повинно бути, тому я й дбаю, щоб у кожному дворі був хоча б турнік. Загалом, ви порушуєте дуже актуальне питання: культивування здорового способу життя серед жителів міста має бути одним із пріоритетів у діяльності міської влади, інакше у дітей складеться враження, що головне в житі – це пиво й горілка, якщо довкола стільки розважальних закладів.  
– Якби ваша воля, що б ви змінили в Кіровограді для поліпшення життя ваших виборців?
– У першу чергу реформував би житлово-комунальне господарство. Чомусь так склалося, що жителі міста існують для нього, а не навпаки. Ми сплачуємо величезні кошти за не завжди якісні послуги – це десятки, а той сотні мільйонів гривень – і не бачимо результату. Спробуйте, наприклад, пройтися в негоду нашими тротуарами, дворами, перейти вулицю і не забруднитися – нічого у вас не вийде. А чому так, куди ж діваються кошти? Відповідь одна – система працює сама на себе.
– Знаю, що ви противник рекламних щитів. Чому?
– Дозволити таку кількість цих щитів на вулицях може тільки влада, яка не любить своє місто. Їй байдуже, що вони псують його вигляд: закривають архітектурні пам’ятки, зелені насадження, і найголовніше – що розміщена на них реклама агресивно діє на свідомість людей, нахабно втручається в їхнє життя. В багатьох країнах це зрозуміли й очистили міста від зовнішньої реклами, а в нас її уздовж вулиць стільки, що можна подумати: це основне джерело надходжень до міського бюджету, але ж це далеко не так!
– Артеме, ну ви ж підприємець, і чудово розумієте, що для когось – це бізнес.
– Звичайно, це бізнес, але при чому тут прості люди? Реклами достатньо на телебаченні, в Інтернеті, в друкованих ЗМІ, навіщо засмічувати нею ще й вулиці? Можливо, вона й повинна бути, але в кілька разів менше, і найголовніше – мати сучасний вигляд і не псувати естетику міста.
– Уявіть, що вас обрали членом парламенту, на що б ви спрямовували свої зусилля в першу чергу?
– Задумок є чимало. Скажімо, я знаю, що місцевому самоврядуванню завжди бракує коштів. Водночас крупні підприємства, такі як, наприклад, супермаркети, яких у нас більш ніж достатньо, працюють тут, а податки сплачують за місцем реєстрації. Тобто ми є фінансовими донорами інших територій. Так не повинно бути, і про це багато хто говорить, але ж нічого не робиться, а потрібно тільки внести відповідні зміни до Податкового кодексу.
А ще я підтримав би заходи з децентралізації і боротьбу з корупцією. Це дуже важливо. Наша країна нині нагадує діряве відро: скільки в нього води не лий – вся витече. Минулого року я побував у Грузії. Там немає корупції, і це дуже помітно – країна навіть зовні змінюється на очах. А в нас хабарників більше, ніж у Грузії  жителів, і з цим влада має боротися в першу чергу.
– Без реформ тут не обійтися?
– Так. Треба прибрати найменшу шпаринку, яку б міг використати в  своїх інтересах  чиновник, а це зробити не просто – потрібні справжні реформатори і воля керівництва країни.
– У зв’язку з цим запитання: вам доводилося давати хабарі?
– Відверто кажучи, так. Тоді, коли починав. Мені було всього сімнадцять років, і я гадав, що інакше не може й бути. Тим більше, що мені прямо казали: не заплатиш – не дозволимо, заборонимо, закриємо і так далі. Особливо намагалися тиснути правоохоронні органи. Згодом я усвідомив, що мене змушують платити за те, на що я маю законне право, і почав чинити опір. Нині багато хто з повагою ставиться до мене за те, що вистояв, що маю тверду позицію.
– Беручи вчора участь у телепередачі, ви сказали, що проблему треба розв’язувати не силою, а розумом і хитрістю. Це ваш життєвий принцип?
– Ні, звичайно. Нагадаю, на передачі йшлося про агресію Росії проти нашої країни, й дехто з кандидатів в народні депутати намагався переконати мене, що негайний вступ до НАТО – це єдиний вихід із тієї складної ситуації, в якій опинилася Україна. Я іншої думки: силою Росію не примусиш залишити нас у спокої, цього можна досягти лише розумними рішеннями і тією ж хитрістю. Гадаю, так думають і хлопці, котрі сьогодні змушені протистояти російським агресорам на Донбасі і дорого платять за непрофесійні дії й накази командування.
– Зараз ви щодня зустрічаєтеся з кіровоградцями. Що їх хвилює, що вони вам кажуть?
– Зустрічаюся я з ними не тільки у зв’язку з виборами. За чотири роки на своєму округу в мене було близько двохсот таких зустрічей. А щодо того, що вони мені кажуть сьогодні, то маю зазначити: кажуть мудрі речі. Наприклад, вони проти використання сміттєвих баків для очищення корумпованих чиновників. Називають ці акції піаром партій, окремих політиків. На їхнє переконання, так проблему не розв’язати, є більш ефективні методи. Ще їх хвилює, як ми зиму переживемо.
– До слова, як? Ваш прогноз.
– Гадаю, цього зараз ніхто не скаже. Швидше за все, труднощів нам не вдасться уникнути. Але я проти намірів підвищувати вартість енергоносіїв для населення без відповідного підвищення зарплат і пенсій. Подорожчання енергоносіїв «потягне» за собою подорожчання всього іншого – як тоді людям жити?
– Як я зрозумів, ви теж проти «сміттєвої» люстрації?
– Звичайно, бо це не вихід. Є інші цивілізовані способи. Зокрема, днями Президент підписав закон про очищення влади, згідно з яким буде звільнено чимало чиновників. Сподіваюся, насамперед будуть покарані ті посадові особи, котрі приймали незаконні рішення, виносили незаконні вироки, розкрадали майно і гроші, але одночасно слід дбати і про престижність державної служби, на посади призначати обдаровану, грамотну молодь, якої в нас є чимало, тощо. Тобто для подолання корупції потрібен комплекс заходів, а не проста заміна одних чиновників іншими. Тут, знову ж таки, нам міг би прислужитися досвід Грузії.
– І на закінчення: хто із сучасних політиків, керівників є для вас зразком для наслідування?
– Я звик судити про людину по її справах. Так ось, мені подобалося, як працював вінницьким міським головою Володимир Гройсман. При ньому Вінниця розвивалася інтенсивніше, ніж інші обласні центри. Там для бізнесу створювалися найсприятливіші умови, і туди йшли інвестори. Призначення його віце-прем’єр-міністром вважаю цілком логічним: вінницький досвід може прислужитися всій країні.

Валерій М’ЯТОВИЧ