ПОЛІТИКА

Про Близькосхідну політику Дональда Трампа

Близькосхідна політика США формувалася впродовж багатьох десятиліть і, природно, в основних своїх напрямках і проявах вона багато в чому буде залишатися і при президентові Дональді Трампі. Але так само природно, що під час його президентства будуть вноситися певні коригування хоча б тому, що ситуація на Близькому Сході в останні роки істотно змінилася і продовжує змінюватися, на жаль, поки не на краще.

Безсумнівно, що в процесі формування близькосхідної політики новою американською адміністрацією будуть переглянуті деякі складові цієї політики, сформовані адміністрацією президента Б. Обами. Іншими словами, коригування близькосхідної політики США почнеться з «роботи над помилками і прорахунками» попередника Д. Трампа.

На думку багатьох американських експертів і політиків, один з основних «прорахунків» адміністрації Б. Обами полягає в тому, що вона зробила ставку на насадження демократії західного зразка в ході «арабської весни». Подібні «прорахунки» ще більше допускав і президент Дж. Буш-молодший. Одне вторгнення в Ірак чого варте. Саме за це Б. Обама його дуже жорстко критикував, ще будучи сенатором від штату Іллінойс. Але, з іншого боку, багато експертів стверджують, що виведення американських військ з Іраку у 2011 році за рішенням президента Б. Обами стало одним із факторів, які сприяли появі терористичного угрупування «Ісламська держава».

Критикувати попередників завжди легше, ніж самому зробити щось краще. І для президента Д. Трампа та його команди прийшов час переходити від критики до дій, і на ділі продемонструвати, що їх політика на Близькому Сході буде більш ефективною, ніж політика попередників.

Команда президента Д. Трампа ще знаходиться в стадії формування, але вже зараз (станом на середину лютого 2017 г.) в цій команді визначені чиновники, які тою чи іншою мірою братимуть участь у формуванні близькосхідної політики 45-го президента США: віце-президент Майк Пенс, глава Державного департаменту США Рекс Тіллерсон, міністр оборони США генерал Джеймс Меттіс, керівник ЦРУ США Майк Помпео, виконуючий обов'язки керівника Ради з національної безпеки (РНБ) генерал у відставці Джозеф Келлог, «сірий кардинал» Майкл Ледін, старший радник і стратегічний консультант президента Стівен Беннон, старший радник президента, зять Д. Трампа Джаред Кушнер, постпред США при ООН Ніккі Хейлі.

Першочергові завдання Д. Трампа на Близькому Сході

Боротьба з тероризмом. 28 січня Д. Трамп підписав меморандум, згідно з яким Пентагон на чолі з генералом Дж. Меттісом в кооперації з іншими структурами має через 30 днів представити розширений план «знищення ІДІЛ». Хоча Д. Трамп і критикував військові вторгнення США в Ірак і Афганістан, однак, на наш погляд, це аж ніяк не означає, що завтра всі американські військові контингенти, дислоковані на Близькому Сході, повернуться в США, тим більше, що в згаданому вище меморандумі превалює саме силовий фактор.

Зрозуміло, в боротьбі з озброєними терористичними формуваннями без застосування військової сили не обійтися, але при цьому мають бути задіяні й інші методи: дії контррозвідки і розвідки, сил спеціальних операцій, проведення контрпропаганди і інформаційно-психологічних операцій (ІПО). За деякими даними, у підписаному Д.Трампом меморандумі контрпропаганда та ІПО практично не згадуються, але саме в цій сфері терористи проявляють найбільшу активність і переграють США, Туреччину та РФ.

На сайті Держдепартаменту США кожні два роки оновлюється перелік терористичних організацій (Designated Foreign Terrorist Organizations), переважна більшість яких діє в арабських країнах. На даний час в цьому переліку налічується 74 терористичні організації. За деякими даними, Держдепартамент збирався включити в цей перелік також іранський Корпус стражів ісламської революції (КСІР) і «Братів-мусульман». Однак Пентагон і ЦРУ порадили утриматися від цього, на їхню думку, «непродуманого кроку», в результаті чого остаточне рішення з цього питання було відкладено.

30 січня Д. Трамп підписав указ про призупинення прийому біженців в США на 120 днів і в'їзду будь-яких громадян Іраку, Ірану, Сирії, Судану, Ємену, Лівії та Сомалі - на 90 днів, що викликало осуд і протести в Ірані, Туреччині та ряді арабських країн.

США - Туреччина. Відносини президента Туреччини Р. Ердогана з Б. Обамою залишалися напруженими практично протягом усіх 8 років його президентської каденції. Турецьке керівництво неодноразово на всіх рівнях висловлювало надію на те, що прихід до влади в США Д. Трампа поліпшить відносини між Анкарою і Вашингтоном. 7 лютого в телефонній розмові з турецьким президентом Р. Ердоганом Д. Трамп заявив про підтримку Туреччини в якості стратегічного партнера і союзника по НАТО. Д. Трамп і Р. Ердоган домовилися діяти спільно в районі сирійських міст Ель-Баб і Ракка, що знаходяться під контролем ІДІЛ.

Важким питанням, що стоїть перед Д. Трампом, є питання - чи надавати, незважаючи на заперечення Анкари, збройну допомогу коаліції сирійських курдів і арабів, відомої як Демократичні сили Сирії (ДСС), в її спробах вигнати бойовиків ІДІЛ з сирійського міста Ракка, яке перетворилося на столицю ІДІЛ в Сирії. Найбільш ймовірно, що Пентагон переконуватиме Д. Трампа в тому, що курдські загони народної самооборони (YPG), які входять до складу ДСС, є єдиною силою, здатною захопити утримуване ісламістами місто, незважаючи на те, що Туреччина рішуче виступає проти такого партнерства США і сирійських курдів.

9 лютого ц. р. це складне питання обговорювалося керівниками Пентагону і ЦРУ в Анкарі, де вони зустрічалися зі своїми турецькими колегами. Тема звільнення Ракки, оплоту ІДІЛ в Сирії, була в центрі цих консультацій. Чи вдасться подолати ці розбіжності між Анкарою і Вашингтоном поки важко сказати. Видається, що американці навряд чи кинуть своїх курдських партнерів в Сирії на догоду Анкарі.

За повідомленням телекомпанії CNN від 15 лютого ц.р. у Пентагоні розглядається питання про можливе перекидання підрозділів ЗС США на північ Сирії, в курдські райони, де до теперішнього часу вже знаходиться не менше 300 американських військовослужбовців спецназу, не рахуючи військовослужбовців з Німеччини і Франції. Анкара виступає не тільки проти участі американських військ в наземних операціях з метою захоплення Ракки, а й взагалі в зоні своїх інтересів на території Сирії. Однак станом на середину лютого ц. р. загони переважно курдських сил ДСС при масованій підтримці авіації Міжнародної коаліції на чолі з США наблизилися до міста Ракка на відстань 5 км.

Поки США і Туреччина сперечаються про те, кому звільняти Ракку, 17 лютого російські стратегічні ракетоносці Ту-95МС здійснили переліт з території РФ над територією Ірану та Іраку і завдали удару крилатими ракетами Х-101 по об'єктах терористів ІДІЛ в районі Ракка. І це незважаючи на те, що ще 7 лютого начальник штабу ВПС США генерал Д. Голдфін, заявив, що «Міністерство оборони США на даному етапі не розглядає можливість об'єднання сил з Росією в Сирії з метою боротьби з тероризмом».

США - Ізраїль. Відносно Ізраїлю, то Д. Трамп почав з того, що призначив послом в Тель-Авіві відомого американського сіоніста Девіда Фрідмана, який є прихильником будівництва єврейських поселень на Західному березі річки Йордан і закликає до анексії цієї території на користь Ізраїлю. Намір Д. Трампа перенести посольство США в Ізраїлі з Тель-Авіву до Єрусалиму викликає занепокоєння і обурення в арабському світі, враховуючи, що після Мекки і Медіни в Саудівській Аравії, третя ісламська святиня - мечеть Аль-Акса на Храмовій горі в Єрусалимі.

Можливе переміщення посольства США з Тель-Авіва до Єрусалиму деякі американські оглядачі називаєть «безглуздою провокацією». Однак, після зустрічі з королем Йорданії Абдаллою II у Вашингтоні 2 лютого ц. р. Д. Трамп вперше астеріг Ізраїль від будівництва нових поселень на Західному березі за межами існуючих ліній розмежування і вирішив відкласти прийняття рішення про перенесення посольства США з Тель-Авіва до Єрусалиму. Король Абдалла II намагався також переконати Д. Трампа «не відштовхувати арабських союзників, які могли б допомогти в боротьбі з ІДІЛ».

15 лютого прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху зустрівся у Білому домі з президентом США Д. Трампом. В ході переговорів Д. Трамп, заявив, що його влаштує будь-яке рішення, на яке погодяться дві сторони – «дві або одна держава для двох народів». Д.Трамп закликав Палестинську національну адміністрацію (ПНА) визнати Державу Ізраїль і «припинити розпалювання ненависті до Ізраїлю і євреїв». Щодо єврейських поселень на Західному березі, Д. Трамп сказав, що США зацікавлені в тому, щоб «заради досягнення миру Ізраїль дещо зменшив би масштаби будівництва на цих територіях».

На наш погляд, незважаючи на обмін численними люб'язностями і компліментами, все ж помітна певна стриманість Д. Трампа щодо абсолютної і беззастережної підтримки всіх дій уряду Б. Нетаньяху, яка декларувалася ним до інавгурації. З одного боку, можливо Д. Трамп прислухався до думки деяких своїх радників, а також короля Йорданії Абдалли II проводити більш збалансовану політику між Ізраїлем і Палестиною, а з іншого боку, він, очевидно, взяв до уваги досить хитке становище Б. Нетаньяху, якому загрожує суд за прийняття «занадто дорогих подарунків».

США - Сирія. Д. Трамп зробив чимало заяв, в яких висловлював намір змінити політику США щодо сирійського конфлікту і запропонував сконцентруватися на боротьбі з джихадистами, а не з силами режиму Б. Асада. Д. Трамп вважає неправильним боротися проти Б. Асада і джихадистів одночасно. За його словами, з огляду на те, що Росія є союзником Сирії, бойові дії ЗС США проти армії Б. Асада можуть призвести у кінцевому підсумку до війни з Росією.

Ще до інавгурації Д. Трамп почав просувати ідею створення на півночі Сирії так званих «зон безпеки», де могли б знайти притулок мирні жителі, які покинули райони ведення бойових дій. Ця ідея Д. Трампа викликає заперечення з боку Москви і Тегерана, але користується підтримкою Анкари.

Д. Трамп не робить великої різниці між ІДІЛ та іншими збройними опозиційними угрупованнями в Сирії. На думку деяких оглядачів, Д. Трамп може припинити всю матеріальну підтримку сирійській опозиції з боку США. І, на наш погляд, така позиція має вагомі підстави.

На думку деяких британських експертів, в найближчі місяці Форін офіс Великобританії спробує відмовити команду Д. Трампа співпрацювати з Москвою у вирішенні сирійського питання, оскільки «Путін нераціональний і нерозумний чоловік і може змінити свою позицію в будь-який момент». Схоже, що перший крок на шляху переконання Д. Трампа в безперспективності взаємодії з В. Путіним у Сирії, і не тільки в Сирії, зробила прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей під час свого візиту до Вашингтона 27 січня ц. р.

США - Ірак. 25 січня президент Іраку Фуад Маасум звернувся до президента США Д. Трампу із закликом продовжити співпрацю між Іраком і США в рамках діючої угоди про стратегічне партнерство. У той же час, в Багдаді постійно лунають слова критики на адресу Вашингтона. Так, за оцінкою іракського прем'єр-міністра Хайдера аль-Абаді, саме США «дали руйнівний імпульс» єдності країни, підтримуючи курдський сепаратизм. Відзначивши позитивний внесок США в ліквідацію колишнього диктаторського режиму С. Хусейна, разом з тим Х. аль-Абаді нагадав про те, що в результаті дій США і їх союзників Іраку було завдано значних матеріальних збитків: знищено збройні сили країни, пошкоджена вся її інфраструктура, вбиті і поранені сотні тисяч людей. На думку іракського прем'єра, все це має стати предметом «найретельнішого розслідування» і, можливо, стати приводом для вимоги компенсацій від США. Водночас, Х. аль-Абаді високо оцінив «великий внесок Міжнародної коаліції на чолі з США в боротьбу з ІДІЛ і в забезпечення боєготовності іракських Збройних сил».

Проте, політична взаємодія і взаєморозуміння між Багдадом і Вашингтоном все більш ускладнюється. Багато провідних іракських політичних сил звинувачують США у сприянні формуванню ІДІЛ кілька років тому. Разом з тим, без політичної, військової та економічної підтримки з боку США нинішній правлячий режим в Іраку не міг би довго протриматися. Так, у січні ц.р. США в черговий раз стали гарантом нових зовнішніх позик для Багдада на суму в 1 мільярд доларів.

Очевидно, що подальший стан американо-іракських відносин буде значною міро визначатися тим, наскільки ефективною виявиться допомога США у звільненні західної частини Мосула що залишається під контролем ІДІЛ Слід також очікувати, що в найближчі 2 - 3 місяці нова американська адміністрація переосмислить стару схему співпраці між Вашингтоном і Багдадом і запропонує давно назрілі нові підходи і форми цієї співпраці.

США - Ємен. Головним завданням США у Ємені досі була боротьба з «Аль-Каїдою Аравійського півострова» (АКАП). Для цього американці підготували в Ємені сили спеціального призначення, що складаються в основному з колишніх єменських військовослужбовців з числа прихильників екс-президента А.А. Салеха. Однак в дійсності цей спецназ замість того, щоб воювати проти АКАП, воює з військами визнаного ООН президента А.М. Хаді і «Аравійської коаліції» Саудівської Аравії та ОАЕ, тобто з противниками екс-президента А.А.Салеха. Після цього американці налагодили відносини з ватажками хуситів, вважаючи їх єдиною силою, здатною стримувати ісламістів на півночі країни.

У Ємені Пентагон розглядає проіранських хуситів в якості природної противаги просаудовскім салафітам і ісламістським радикалам. І діють хусити за підтримки все того ж іранського КВІР і ліванської «Хизбулли». Таким чином, навряд чи США будуть зацікавлені у повному розгромі хуситів. Саме тому Вашингтон на всіх переговорах з Ер-Ріядом щодо єменського конфлікту завжди підкреслював необхідність інкорпорації хуситів в політичну систему Ємену. Хоча не можна виключати, що в рамках своєї політики стримування Ірану Д. Трамп може різко активізувати дії США проти хуситів - союзників Ірану. На наш погляд, команда Д. Трампа і надалі виступатиме в ролі посередника і арбітра у йеменському конфлікті, підштовхуючи конфліктуючі сторони до національного примирення.

До теперішнього часу американські військові спеціалісти надавали технічну допомогу силам «Аравійської коаліції», перш за все забезпечуючи її розвідданими для нанесення авіаударів по позиціях хуситів. ВПС США також проводять дозаправку у повітрі літаків «Аравійської коаліції», обслуговують системи ПРО в Саудії. В кінці січня ц.р. до берегів Ємену прибув американський ескадрений міноносець USS Cole для захисту морських шляхів від хуситів на тлі зростаючого напруження у відносинах з Іраном. Міноносець супроводжуватиме судна у водах Баб-ель-Мандебської протоки на південному заході Ємену.

США - Лівія. Стосовно політики адміністрації Д. Трампа щодо конфлікту у Лівії, то вона на даний момент знаходиться в стадії формування. Однак вже сьогодні можна з упевненістю сказати, що і в Лівії США будуть вести боротьбу з ІДІЛ та іншими терористичними організаціями, і не в останню чергу з метою забезпечення безпеки діяльності американських нафтових компаній в Лівії.

Відносно двовладдя в Лівії адміністрація Д. Трампа зараз стоїть перед вибором - кого підтримати - слабкий Уряд національної злагоди на чолі з Ф. Сараджем у Тріполі, яке користується підтримкою Євросоюзу і ООН, чи Палату представників у Тобруці разом з впливовим маршалом Халіфою Хафтаром, який претендує стати новим диктатором Лівії. Швидше за все, США спробують забезпечити порозуміння і взаємодію між Тріполі і Тобруком. При цьому, слід зазначити, що Москва з Каїром роблять ставку на маршала Х. Хафтара за фінансової підтримки ОАЕ і Катару.

Лівійська національна армія (ЛНА) на чолі з Х. Хафтаром на даний час являє собою найбільш боєздатну силу, яка за підтримки США, Росії та Єгипту могла завдати значної шкоди терористичним угрупованням у Лівії. Якщо Д. Трамп також зробить ставку на Х. Хафтара, то з одного боку, він буде змушений домовлятися з цього питання з В. Путіним, а з іншого - бути готовим до несхвалення таких дій Білого дому з боку ЄС і ООН.

Є ще одна важлива обставина, яка підштовхує і Москву, і Вашингтон до співпраці з маршалом Х. Хафтаром. Справа в тому, що керована ним ЛНА змогла поставити під свій контроль не тільки Бенгазі з його нафтовими терміналами, а й родовища всього «лівійського нафтового півмісяця». Якщо Х. Хафтару і його політичним партнерам в Тобруці вдасться монополізувати експорт нафти і відповідно сконцентрувати в своїх руках основні фінансові потоки, то маршал дійсно буде мати значний шанс стати новим диктатором Лівії, хоча і ненадовго, враховуючи, що йому вже 74 роки.

10 лютого США заблокували призначення посланником ООН до Лівії колишнього прем'єр-міністра Палестини Салама Файяда замість М. Коблера. За словами постійного представника США в ООН Ніккі Хейлі, американське вето щодо кандидатури С. Файяда «має послати сигнал, що США в даний момент не підтримують створення Палестинської держави». На наш погляд, кандидатура С. Файяда була заблокована ще й з тієї причини, що на даний час у Вашингтоні розглядається питання про призначення спеціального представника президента США у Лівії, для якого потенційна вимушена взаємодія з С. Файядом була б не дуже комфортною.

США - Іран. З перших днів перебування у Білому домі Д. Трамп зайняв відносно Ірану безкомпромісну жорстку позицію, яка виключає будь-який нормальний діалог. Зокрема, Д. Трамп погрожував «вибити іранців з Перської затоки, якщо ті продовжать свої провокації проти ВМС США». 5 лютого Д. Трамп назвав Іран «терористичною державою номер один».

Ще в ході передвиборної кампанії Д. Трамп неодноразово заявляв, що розірве угоду в ядерній галузі з Іраном, яку 14 липня 2015 року уклали США і ще п'ять світових держав (Росія, Китай, Франція, Велика Британія, Німеччина), а також Європейський Союз. Зі свого боку, Тегеран виступив із заявами, що Америка має дотримуватися домовленостей, в іншому випадку Іран «може завдати удари по американських інтересах».

3 лютого адміністрація Трампа ввела санкції проти 13 фізичних осіб та 12 компаній в Ірані. У відповідь на це, 4 лютого ЗС Ірану здійснили серію пусків ракет в ході навчань військ КСІР. При цьому слід зазначити, що резолюція РБ ООН 2231 від 20 липня 2015 роки не забороняє Ірану проводити випробування ракет середньої дальності, а лише закликає його утриматися від подібних випробувань. Тому жодних міжнародно-правових наслідків для Ірану розвиток його ракетної програми не може мати.

На думку деяких американських експертів, Білий дім шукає спосіб «вбити клин» у відносини між Росією і Іраном. При цьому наголошується, що президент РФ В. Путін може «попросити високу ціну» за припинення тісної співпраці з Іраном, зокрема - пом'якшення санкцій і позиції США щодо російсько-українського конфлікту на Донбасі, а також обмеження розширення НАТО на схід.

За даними газети «The Wall Street Journal», адміністрація Д. Трампа проводить консультації з КСА, ОАЕ, Йорданією і Єгиптом з приводу можливості створення антиіранського військового союзу. При цьому передбачається, що союз буде взаємодіяти з Ізраїлем у плані обміну інформацією. Самі США в альянс входити поки не мають наміру, але планують надавати йому військову підтримку. Прикметно, що в цей альянс не запрошені ні Туреччина, ні Катар.

На наш погляд, якщо Д. Трамп і зважиться вийти з «ядерної угоди» з Іраном, то це ще не означає, що його підтримають європейські союзники США. Більш того, такий крок Вашингтона стане причиною ускладнення і без того непростих відносин між США і ЄС, враховуючи, що європейські країни дуже зацікавлені в економічному співробітництві з Іраном і особливо в отриманні доступу до його незліченних енергетичних ресурсів.

США - КСА та інші країни Перської затоки

Незважаючи на досить складну внутрішньополітичну та соціально-економічну ситуацію в КСА і ускладнення американо-саудівських відносин в останні роки, проте, ця найбільша арабська монархія все ще зберігає свої позиції в якості одного з провідних партнерів США на Близькому Сході. Спроби адміністрації Д. Трампа створити «антиіранський альянс» свідчать про те, що Вашингтон буде і надалі гарантувати безпеку Саудівській Аравії від, на наш погляд, навмисно перебільшеної «іранської загрози», значною мірою на догоду Ізраїлю і КСА.

Ухвалення при Б. Обамі закону, який дає право сім'ям жертв нападів міжнародних терористичних організацій, подавати позови протии країн, що їх підтримують, викликало обурення в Ер-Ріяді, оскільки багато американців, які втратили рідних під час терактів 11 вересня 2001 року, подали в суд на Саудівську Аравію, вимагаючи компенсацій. Саудівці сподіваються, що Д. Трамп якщо не скасує цей закон, то хоча б «загальмує» його дію. Поки невідомо, чи спробує Д. Трамп в рамках оголошеної ним тотальної боротьби з «ісламським тероризмом» поставити заслін на шляху фінансових потоків від численних членів правлячого клану Аль-Сауд в розпорядження екстремістських ісламістських угруповань на Близькому Сході, перш за все, в Сирії та Іраку.

Д.Трамп має намір активізувати військову співпрацю з КСА та іншими арабськими монархіями Перської затоки. Так, Сенат Конгресу США очікує схвалення Білим домом продажу Бахрейну партії з 20 винищувачів F-16E / F на суму 2.8 млрд. дол. Як відомо, на території королівства в Джуффейрі, біля столиці Манами розміщена головна оперативна база П'ятого флоту США. Таким чином, відносини США з монархіями Перської затоки будуть тривати у колишньому форматі: американську зброю і гарантії безпеки в обмін на аравійську нафту.

США - Єгипет. Президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі стверджував, що він був першим «світовим лідером», який привітав Д.Трампа з перемогою на президентських виборах. Міністр оборони Єгипту генерал ас-Сісі прийшов до влади в результаті перевороту 3 липня 2013 року, в ході якого усунув від влади і запровадив до в’язниці законно обраного президента Мухаммеда Мурсі. Д. Трамп, якому подобаються рішучі й сильні лідери, високо оцінив військовий переворот у Єгипті і назвав ас-Сісі «фантастичним хлопцем». Схоже, що Д. Трамп має намір встановити більш тісні зв'язки з єгипетським лідером, незважаючи на проблеми з демократією і правами людини в Єгипті

23 січня президенти Єгипту і США обговорили по телефону питання двосторонніх відносин і боротьбу з тероризмом. Д. Трамп «підтвердив міцність єгипетсько-американських відносин, які мають стратегічний характер», підкресливши прагнення в майбутньому «просувати вперед двостороннє співробітництво в різних сферах і підняти його на новий рівень». Д. Трамп також заявив, що «з нетерпінням» чекає візиту до Вашингтона А.Ф. ас-Сісі з метою продовжити «консультації між двома сторонами з метою реалізації сподівань дружніх народів». А. Ф. ас-Сісі зі свого боку висловив надію на те, що «правління Д. Трампа надасть нового імпульсу відносинам двох країн».

Слід зазначити, що в цей же день 23 січня ц.р. президент Єгипту А. Ф. ас-Сісі прийняв рішення про розширення єгипетської участі в забезпеченні свободи мореплавання в Червоному морі, Арабському морі, Баб-ель-Мандебській протоці і Перській затоці. Зазначається, що ця задача пов'язана із забезпеченням національних інтересів Єгипту. Таким чином, це рішення А.Ф. ас-Сісі «вписується» в ініціативу Вашингтона про створення антиіранського альянсу.

* * *

Американські президенти, на відміну від президентів пострадянських країн (за винятком прибалтійських республік), не можуть розгорнути державний корабель не те що на 180 °, але навіть на 15 °. У своїх діях вони обмежені Конституцією, непорушними законами, Конгресом, громадянським суспільством і навіть власними адміністраціями, представники яких не завжди виконують розпорядження президентів, якщо бачать, що вони суперечать законам. Крім того, в практиці більшості американських президентів присутнє таке поняття як «self-restraint», тобто, самообмеження. Президент США ніколи не буде нав'язувати суспільству якесь рішення, якщо воно не буде підтримано в цілому американським суспільством. Будемо сподіватися, що Д. Трамп не стане винятком.

Найбільше проблем на Близькому Сході очікує Д. Трампа в Сирії, де на даний момент вже практично склався альянс, хоча і досить хисткий, у складі, ТР, РФ та ІРІ. Приєднуватися до цього альянсу в якості одного з учасників США не будуть за визначенням. По-перше, США, як супердержава, в будь-якому міжнародному військово-політичному об'єднанні може виступати тільки лідером, але аж ніяк не рядовим учасником. По-друге, складно уявити, що США і ІРІ можуть бути членами одного антитерористичного альянсу. По-третє, ще не зовсім ясно як будуть складатися відносини між Д. Трампом і В. Путіним, а також між Вашингтоном і Анкарою, які значно ускладнилися при президентові Б. Обамі. Таким чином, швидше за все в Сирії США будуть діяти спільно зі своїми союзниками по НАТО, включно з Туреччиною, при цьому намагаючись уникнути зіткнення або конфлікту з Росією.

Після введення восени 2015 року авіаційної групи ВКС РФ в Сирію і збільшення кількості кораблів Оперативного з'єднання ВМФ РФ в Східному Середземномор'ї у деяких оглядачів склалося враження, що Росія «повертається» на Близький Схід і починає виступати суперником або конкурентом США в цьому регіоні. Однак таке враження дещо поверхове. Цілком очевидно, що можливості США і РФ впливати на ситуацію на Близькому Сході абсолютно незрівнянні. РФ взагалі не може розглядатися у якості конкурента США на Близькому Сході. Однак це зовсім не означає, що США і країни ЄС не повинні взаємодіяти з Росією у цьому регіоні світу. Навпаки, цивілізована взаємодія США і РФ з метою стабілізації обстановки на Близькому Сході може тільки вітатися міжнародною спільнотою.

Олексій Волович