ПОЛІТИКА

І відділять вони козлищ від овець

«Харків – єдине в світі місто, де є шість підприємств, здатних випускати військову техніку. Але за час АТО найбільший у країні виробник танків – завод імені Малишева – не отримав жодного замовлення.

Поки солдати на передовій молять про підкріплення, на бронетанковім заводі припадають пилом 500 танків, причому половина з них – на ходу».

«Активні підбурювачі і провокатори, завдяки яким в Україні розпочалося все це нинішнє страхіття, залишаються непокараними навіть у тому випадку, коли потрапляють до рук українського правосуддя».

«Поки кожен десятий у країні ризикує життям в зоні АТО, вся реальна влада знову переходить у руки злодіїв».
«Керівник Департаменту матеріально-технічного забезпечення Держприкордонслужби намагався збагатитися під час закупівлі речового майна для прикордонників».
«Під святими гаслами боротьби з корупцією уряд створює ще один орган, що буде знищувати бізнес! А з коруп-
цією боротися не буде. Для розуміння – в підслідність цього органу не потрапляє справа «Вишок Бойка», та й узагалі все, де проходило від 1 міль-ярда гривень державних коштів. Це й не дивно, бо цей законопроект виписувався в часи Януковича».

«П'ята колона Москви в нашій країні отримала завдання нагнітати жахи серед населення. Доти, доки спецслужби не вираховуватимуть і не каратимуть панікерів, московська агентура в Україні зароблятиме на страхах українців».

«РНБО не знає, що бойовики роблять з обладнанням заводів військово-промислового комплексу»...

Такі та їм подібні повідомлення читаємо ледь не щодня. І або дивуємося, або обурюємося, але відповідей, чому це так, не знаходимо. Та вони будуть знайдені. Обов'язково!
Кажуть, що історія вчить тільки тому, що не вчить нічому. Сумніваюсь. Інакше людство не знало б, що таке суспільний прогрес. Інша справа, що воно любить наступати на одні й ті ж граблі. Певне тому й захоплюється проведенням історичних паралелей. Не втримався від цього і я.

1815 рік. Російські війська після перемоги над Наполеоном полишають Париж. Для генералів він не був чимось новим, він їх не здивував. Зате страшенно сподобався солдатам. А вони, в свою чергу, збагатили лексику парижан. Ні, не матом. Існує версія, що французьке слово «бістро» має суто російське коріння. У кожному місці, де можна було випити і поїсти, російські солдати наказували швидше готувати та подавати. Російське слово «бы?стро» з часом трансформувалося, наголос, на французький манер, перейшов на останній склад і таким чином виникло нове слово «бістро?».
Солдати повернулися в кріпосне додому. Генерали – у Петербург. Перші згадували весело проведені у французькій столиці дні. Другі усвідомили небезпеку: ще один-два такі походи, і той же солдат задумається, чому він не живе так само, як французький простолюдин. І вирішили реформувати Росію. Чим це закінчилося, знаємо. Інакше й не могло статися, бо були, як сказав Ленін про реформаторів, «страшно далеки они от народа». Але, за його ж словами, «вони розбудили Герцена». І не тільки його. Зрештою, не відразу, але імперська Росія пішла, вживаючи сьогоднішню термінологію, шляхом ринкової економіки. Тобто зрушила з місця. Але далеко не відразу.

1945 рік. Переможці над фашистською Німеччиною повертаються додому, в пролетарсько-колгоспний Радянський Союз. Вони багато чого побачили, долаючи пішим ходом дороги Європи, – і заможні господарства бюргерів Східної Прусії, і забиті ковбасами та шинкою цегляні підвали хазяйновитих угорців, і затишні квартири віденців... А вдома на них чекало новітнє кріпосне право і тяжка праця з відбудови країни під оптимістичні гасла і гучні промови. Сподівалися – не надовго: відбудуємо й заживемо. Вождь усіх народів, навпаки, знав, що надовго. А тому, про всяк випадок, відразу ж по війні репресував низку маршалів та генералів, розстріляв або ж заслав на острови Півночі та у глухі краї Сибіру інвалідів Другої світової війни. Країна знову поринула в середньовічний морок, фронтовики стулили вуста. Сякі-такі реформи розпочалися тільки після смерті вождя. Однак, хоч і пом'якшили якоюсь мірою режим, нічого по суті не змінили. Бо й ці реформатори так само були далекими від народу, не зважаючи на запевнення, що народ і партія – єдині. Довелося чекати ще.

Сьогодні на українських теренах знову палає війна. Вона, як і всі на світі війни, закінчиться. Наші воїни так само повернуться додому. Ці вже не чекатимуть і не мовчатимуть, а відразу поставлять два традиційні запитання: «Хто винен?» і «Що робити?». Хто винен у тому безглузді, приклади якого перераховано на початку цієї статті? Хто винен, що в країні практично так і не розпочалися реформи? Хто винен, що відверті сепаратисти, саботажники і казнокради, політичні шахраї залишаються на свободі, що в країні так і не здійснено люстрацію?
А що робити, вони знатимуть.«Відділять один від одного праведних від грішних, як відділяє вівчар овець від козлищ». І на це їм вистачить сил, бо додому повернуться не кріпаки й кріпосники, не раби тоталітарного режиму і золотопогонні генерали, а вільні люди вільного Майдану.

Звучить дещо патетично? Можна й без патетики: «І тоді віддасться кожному згідно з ділами його» (Євангелія від Матвія).

Броніслав КУМАНСЬКИЙ