ПОЛІТИКА

Метаморфоза Парубія: кому вона вигідна?

Я знаю, коли Україна стане країною щасливих людей, – через п’ятнадцять років. Сорок років достатньо, аби народилися нові покоління з новим мисленням, з новою уявою про свою місію, з новою відповідальністю перед майбутнім. Деякі народи (зокрема, балтійські) пройшли цей шлях значно швидше, але в них зовсім інша історія. Вони не були триста років, як ми, без своєї держави, а відтак їм легше позбутися рабської психології, того, що про них має хтось дбати.

Отже, нам залишається ще трохи чекати, але зараз я не про це. Мене дивує, як швидко змінюються наші правителі. Прийшовши до влади завдяки обіцянкам повсякчас дбати про простий люд, вони вже невдовзі забувають, що обіцяли. Яскраве підтвердження цьому – президент Петро Порошенко. Свого попередника він звинувачував в узурпації влади, а сьогодні сам нехтує тим, що в нас парламентсько-президентська республіка, й перебирає на себе повноваження глави держави, розставляє на всі провідні пости своїх людей. Але Бог із ним, Петром Олексійовичем, він олігарх, і йому не зрозуміти той простий люд. А що сталося із самовідданим борцем за демократію, комендантом Євромайдану, патріотом Андрієм Парубієм (на знімку)? Звідки в нього усвідомлення того, що народ проковтне будь-які маніпуляції влади? Чому при ньому, як і при попередніх керівниках парламенту, постійно порушується регламент, процвітає кнопкодавство? Чи випадкова така його метаморфоза? Як сказав би один сумнозвісний телеведучий, ні, не думаю. Йому й приснитися не могло, що він стане другою людиною в чималій державі, тож може трапитися всяке.

Днями Парубій продемонстрував своє справжнє обличчя. Після погоджувальної ради він серйозно заговорив про те, що її треба проводити за відсутності ЗМІ. Мовляв, опозиційні лідери використовують присутність журналістів для власного піару, для популізму. При цьому він зазначив, що так зробити їм, нібито, радили представники Європарламенту. Але ж піар і популізм – лише один бік медалі, є й другий – закритість, яка відомо для чого потрібна, – для протягування тих законів, що на руку правлячій верхівці й тим же олігархам.

Щодо представників Європарламенту, то, можливо, вони й радили щось подібне, забувши однак, що в нашому парламенті опозиція безправна, що й досі її права й обов’язки не урегульовані законодавчо. Як за таких умов їй заявляти про те, що вона теж вносить законопроекти? Скажімо, про тарифи на комунпослуги для населення. Можна, звичайно, називати це популізмом, але, за великим рахунком, ідеться про інтереси простих людей, то чому ж не розглянути її законопроекти в сесійній залі? Можливо, ми не усвідомлюємо, як важливо для держави продавати населенню газ й електроенергію втридорога? Але ж про державу тут не йдеться, згадаймо, кому належать облгази й обленерго, – олігархам, які впливають на парламентські групи, а відтак і не хочуть, щоб про це розповідали ЗМІ. Ще треба колись заборонити їм слідкувати, як голосують депутати.

Валерій МЯТОВИЧ