ПОЛІТИКА

Чергова політична криза: як з неї вийти?

Політична криза у трикутнику уряд - Верховна Рада - Президент, яка досягла свого апогею 16 лютого під час голосування у Верховній Раді після звіту прем’єр-міністра А. Яценюка, визрівала давно, трохи не з самого початку формування парламентської коаліції 27 листопада 2014 року. Протягом останнього року основна боротьба на самознищення точилася у Верховній Раді, де коаліційні і опозиційні політичні сили настільки захопилися змаганням за свої вузькопартійні і кланові інтереси, що вже забули про те, для чого вони прийшли в парламент, а саме – для порятунку української держави в час найтяжчих випробувань після Другої світової війни в результаті російської агресії.

Прикриваючись балаканиною про захист народних інтересів, вони дбають лише про свої власні рейтинги, виявивши абсолютне несприйняття альтернативної думки, повне небажання і неспроможність домовлятися, досягати консенсусу і компромісу, усувати розбіжності в ході цивілізованої дискусії, без образ, таврування і голослівних взаємних звинувачень у «запроданстві і зраді». Звісно, наполегливо працювати щодня на своєму робочому місці у парламенті, пропонувати проекти законів, програм і реформ, аргументовано і доказово викривати недоліки функціонування різних гілок влади, брати на себе відповідальність за все, що діється в країні, набагато важче, ніж займатися дешевим піаром і популізмом та паплюженням своїх колег – вчорашніх союзників.
Півгодинний звіт А. Яценюка 16 лютого у Верховній Раді був суто формальним, оскільки всі вже багато разів чули від нього в різних варіаціях про те, що він сказав і що говорили напередодні усі міністри у своїх звітах. Потім ще понад три години голови парламентських комітетів та лідери фракцій несамовито і подекуди істерично і образливо критикували прем’єра та уряд. На завершення «історичного засідання» Верховної Ради відбулося голосування. 247 народних депутатів визнали роботу уряду та прем’єра незадовільною, але за постанову про недовіру уряду голосів «чомусь» не вистачило. Відставку уряду підтримали лише 194 депутати при потрібних 226 голоса, що викликало здивування, збентеженість і обурення як в парламенті, так і в усій країні.
Одразу після голосування частина депутатів фракцій БПП, «Самопомочі», РПЛ та «Батьківщини» звинуватили президента і прем'єра у змові з олігархами. В ефірі різних телеканалів і в соцмережах почали поширюватись різноманітні конспірологічні версії про «олігархічний переворот», про «договірняк» між прем’єром і президентом, оскільки нові парламентські вибори не вигідні для них і їх політичних сил – НФ і БПП. Чимало депутатів стверджувало, що олігархи Коломойський, Фірташ і Ахметов проти відставки А. Яценюка, оскільки вони не хочуть, щоб замість нього було призначено іншого прем’єра, який був би повністю підпорядкований Президентові. Ю. Тимо-шенко заявила, що деяким народним депутатам олігархи нібито пропонували хабарі в розмірі мільйона доларів, щоб вони не голосували за відставку уряду А. Яценюка. Але при цьому лідер «Батьківщини» не уточнила ні прізвищ, ні обставин спроб підкупу.

Згідно з регламентом ВРУ, за відставку уряду можна голосувати лише один раз на протязі однієї сесії Верховної Ради. Друге таке голосування у цьому році може відбутися лише після 2 вересня, коли почнеться друга сесія парламенту. Таким чином, уряд А. Яценюка залишається до осені нинішнього року, але за умови збереження або переформатування коаліції, яка де-юре ще нібито зберігається, хоча де-факто її вже немає. Згідно з Конституцією, у разі розпаду чинної коаліції парламенту дається один місяць для того, щоб створити нову коаліцію. Якщо ж це не вдається зробити, Президент розпускає парламент і оголошуються позачергові парламентські вибори.

17 лютого прем’єр-міністр А. Яценюк закликав нардепів «взятися за руки, забути про минулі образи, взяти на себе всю відповідальність за долю країни і йти вперед». В цей же день на зустрічі з депутатами своєї фракції Президент П. Порошенко висловився категорично проти нових позачергових парламентських виборів і виходу фракції БПП з коаліції. Крім того, він сказав, що за власною ініціативою уряд А. Яценюка у відставку не відправлятиме.
Отже, які на сьогодні є можливі шляхи виходу з нинішньої політичної кризи, штучно створеної безвідповідальними українськими політиками і можновладцями? На мій погляд, таких шляхів є три: перший – добровільна відставка прем’єр-міністра А. Яценюка; другий – проведення нових позачергових парламентських виборів; третій – переформатування парламентської коаліції і перезавантаження уряду А. Яценюка.

Стосовно першого варіанту, то, на мій погляд, Арсеній Петрович має достатньо міцні нерви і сильну волю, тому він не та людина, щоб зробити «подарунок» своїм опонентам («не діждетесь!») і піти добровільно у відставку. І правильно зробить. Стратегічні рішення, які стосуються долі держави, повинні мати правову основу, а не базуватися на емоціях і побажаннях.
Щодо другого варіанту виходу із кризи, то багатьом є зрозумілим, що проводити позачергові парламентські вибори в умовах війни вкрай небезпечно, оскільки це призведе до послаблення української влади в цілому, зокрема до гальмування запровадження реформ в країні, що викличе розчарування і негативну реакцію з боку Заходу, без підтримки якого Україна не вистоїть в конфронтації з путінською Росією. До того ж, проведення нових парламентських виборів без внесення відповідних змін до Конституції і виборчого законодавства, без давноочікуваної зміни складу ЦВК, аж ніяк не призведе до якісно нового складу наступного парламенту. Якщо ж нових парламентських виборів не вдасться уникнути, то українські виборці мають зробити все можливе для того, щоб жоден із нинішніх нардепів не був знову обраний до наступного складу парламенту. Жоден! Не можете працювати і домовлятися, йти на компроміси – нічого вам робити в парламенті!

Отже, залишається третій варіант виходу з кризи – переформатування парламентської коаліції і перезавантаження уряду А. Яценюка. По суті 16 лютого Верховна Рада дала А. Яценюку ще один карт-бланш, ще один шанс здійснити довгоочікувані реформи в країні, які хоча б трохи поліпшили життя простих українців. Якщо ж до осені або до кінця року перезавантаженому уряду А. Яценюка цього не вдасться зробити, тоді вже точно Верховна Рада буде зобов’язана відправити цей уряд у відставку. Тому замість оголошеної спікером В. Гройсманом перерви в пленарних засіданнях парламенту до 15 березня для роботи в комітетах і зустрічей з виборцями, слід продовжити пленарні засідання парламенту за участі Президента П. Порошенка і прем’єр-міністра А. Яценюка, щоб обговорити питання переформатування коаліції і перезавантаження уряду, а також визначити програму невідкладних дій уряду до кінця 2016 року.

Олексій ВОЛОВИЧ, політичний огляд, спеціально для газети «З перших уст»