ПОЛІТИКА

Хто врятує Україну?

Сьогодні головним питанням, що обговорюється нашим політикумом, а відповідно й усім суспільством, є питання, чи втримається уряд Яценюка. Хоч правильно було б говорити в першу чергу про те, чи виживе при ньому Україна. Особисто в мене щодо цього оптимізму мало, і ось чому.

Днями найбільше світове інформаційне агентство «Блумберг» «привітало» нас зі встановленням гривнею чергового антирекорду. Виявилося, що сьогодні наша національна валюта за темпами девальвації попереду «планети всієї». Тобто найнестабільніша серед майже двохсот національних валют світу. А це для абсолютної більшості з нас означає тільки одне: хоч про якесь поліпшення життя в нинішньому році треба забути. Схоже, мали рацію ті, хто стверджував, що гривня не зупиниться на позначці 24 чи 25 за американський долар, їй під силу й значно вища «висота» – 30, 40, а то й усі 50. І хто у цьому винний?

Президент Петро Порошенко не втомлюється переконувати нас і наших симпатиків на заході, що причиною тривалої затримки України на старті є військова агресія путінської Росії на Донбасі. Півтора чи навіть рік тому, мабуть, ніхто б цього не заперечував, інша справа сьогодні, адже все очевиднішим стає, що вважати нинішню окупацію частини нашої території головним фактором не зовсім об’єктивно. Справді, ми змушені відволікати значні кошти на зміцнення своєї обороноспроможності. Однак усе помітнішою стає інша біда – відсутність реальних реформ. Історія ж переконує: ще жодна країна світу не вибиралася із подібних нашій ситуацій, докорінно не змінивши правила гри, тобто не реформувавшись. Ми ж чомусь вважаємо, що нас це не стосується, що ми маємо йти своїм, особливим шляхом.

Для мене свідченням відсутності реформ (підвищення тарифів на комунальні послуги, як і відпуск у вільне плавання гривні та багато інших «нововведень» уряду я не вважаю такими) є щонедільні десятихвилинні «політінформації» Арсенія Петровича по телебаченню. Глава уряду давно уяснив для себе просту істину: якщо реформи не йдуть, то про них треба часто говорити, і тоді знайдуться люди, котрі повірять, що вони насправді проводяться. Але навіть члени парламенту, зокрема ті, хто входить до коаліційної більшості, не можуть назвати хоча б одну реформовану галузь. Як правило, перелічують прийняті закони, необхідні для отримання Україною безвізового режиму та чергового кредиту Міжнародного валютного фонду, і все.

В принципі, нічого дивного. Нині ніхто з членів уряду не окреслив навіть концептуально своє бачення змін. Хіба можна серйозно сприймати, скажімо, пропозицію міністра внутрішніх справ Арсена Авакова звільнити в один день усі вісім тисяч суддів. Він вважає, що в такий спосіб удасться побороти корупцію в цій гілці влади. Якби це було сказано ним у День сміху, ще можна було оцінити його спробу повеселити люд. А так доводиться тільки скрушно хитати головою – невже й досі міністр не зрозумів, що головне – не заміна одних на інших, а заміна системи? До слова, так вважає не тільки він один, і це найгірше. Як на мене, щоб судді не брали хабарів, потрібно запровадити умови, за яких це ставало б для них неможливим. Наприклад, скасування апеляційною інстанцією двох ухвал чи вироків судді районного суду мало б автоматично означати для цього слуги закону закінчення суддівської кар’єри. Сьогодні ж кожне друге, прийняте ними рішення, визнається необґрунтованим, а їм хоч би що. Ну, і відкритою має бути інформація не тільки про їхні доходи, а й витрати. До слова, це має стосуватися всіх, хто сьогодні утримується на бюджетні кошти, тобто на кошти платників податків.

Найгірше в цій ситуації те, що на посади міністрів пропонуються або ж ті, хто там уже побував і нічого доброго для країни не зробив, або ж чисті профани. А це може означати тільки одне: Арсеній Петрович може не переживати – його не звільнять. Тож загроза для існування України залишається.

Не дай, Боже, остаточно розчаруватися в нас Європейському Союзу та Сполученим Штатам…

Валерій М‘ЯТОВИЧ