ПОЛІТИКА

Мудрість має полягати в захисті інтересів України

Перший Президент України Леонід Кравчук оприлюднив своє бачення шляхів вирішення ситуації з Кримом та на сході України. На його думку, успішним варіантом може бути надання Криму державної автономії у складі України (щось на зразок Гонконгу чи Південного Тіролю) та особливого статусу східним територіям.

«Наша мудрість полягає в тому, – зауважив Леонід Макарович, – що ми маємо запропонувати нові підходи до політики на Донбасі і нові, перезавантажені політично, підходи в Криму». І в цьому Леоніду Макаровичу не заперечиш, тим більше, коли він це говорить з усвідомленням, що «Мінські угоди не припинять убивства, кров, смерть на сході». Тобто, що з ними Україна спільно з Європою зайшли в тупик: нам бракує сил для радикальних дій, а Європі розуміння того, що тимчасове схуднення її благополучних сідниць – ніщо у порівнянні з тим, скільки їй може коштувати «новий Мюнхен».

Стосовно констатації стану справ Леоніду Макаровичу не дорікнеш. А от щодо пропозицій, то тут виникають сумніви. Для Криму запропоновані ним варіанти Гонконгу чи Південного Тіролю аж ніяк не підходять: на перший, як на свою територію, претендував лише Китай, особливим адмінрайоном якого він є сьогодні, на другий – Італія, до якої він і входить на правах автономної провінції. Без претензій інших країн. Росія ж Крим не залишить, якого б напівдержавного статусу він не набув, доки не розпадеться сама. До того ж, не слід забувати: Крим з одного боку є історичною територією кримських татар, з другого – понад сімдесят відсотків його населення складають росіяни та русифіковані українці.

Що ж до східних територій, то жодного юридичного права на «офіційний особливий статус» вони не мають взагалі, бо ніколи не являли собою якусь окремішність і українці тут у більшості. А що хтось на Донбасі і досі вважає Сталіна ефективним менеджером, про голодомор забули швидше за інших і у тамтешніх жителів, наляканих радянською та російською пропагандою «звірствами бандерівців та націоналістів», і досі не відійшли зашпори, то воно минає. По відновленню українсько-російського кордону (якщо!) цей регіон на деякий час і справді має отримати особливий порядок місцевого самоврядування. Але не у російському варіанті, а у вигляді військово-цивільних адміністрацій, поки там не прийдуть до тями і не зрозуміють: якщо живеш в Україні, то зобов’язаний і жити нею. І про вибори на цих територіях на деякий час необхідно забути. По закінченні Другої світової війни Європа разом із США не гралися з німцями в демократію, оскільки тоді їх переважна, якщо не абсолютна, більшість була готова знову проголосувати за нацистів. Ви думаєте, у разі повернення Україні східних територій там щось відразу зміниться «по части истинно русского настроения»?
Українська влада має право і зобов’язана відстоювати українські інтереси. Як перед дружнім до нас Заходом, так і ворожою Росією. Європа вже давно забула про трагедії становлення своїх національних держав і тепер міряє нас на свій аршин (вибачте – метр) – у національних, мовних, конституційних та інших питаннях. А ще ж зовсім недавно де Голль кілька разів міняв Конституцію Франції, щоб поставити її на ноги.

Ми довірливі і поступливі. Не поспішали привести до присяги Чорноморський флот, доки адмірал Касатонов не злітав до Москви, після чого нам дісталися від морської могуті ріжки та ніжки. Зробили вигляд, ніби й не помітили, як у Росії назавжди приземлилися наші стратегічні бомбардувальники. Побоялися оголосити Крим автономною (кримсько-татарською) областю – і тепер «маємо те, що маємо». Віддали сусідам половину Керченської протоки, мовляв, нам і цього вистачить. Здали без будь-яких реальних гарантій ядерну зброю. Нічого не робили для заборони діяльності антиукраїнських організацій на території України – щоб не дратувати сусідів... То, може, вже досить?

Звичайно, в плані дискусії, пропозиції першого президента цікаві. Але мимоволі виникає підозра: а що, коли там, за мінськими кулісами, вже підготували якісь угодовські рішення? Чи не виступає Леонід Макарович і тепер посередником між президентом та українським суспільством, як нещодавно пробував примирити Майдан із Януковичем, організовуючи «круглі столи»?

Броніслав КУМАНСЬКИЙ