ПОЛІТИКА

Ставимо свічку, щоб усім догодити

Як член міської топонімічної комісії, працівник музею, громадянин держави, яку люб-лю, з тривогою, а іноді з безпорадністю намагаюся вплинути на хід виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (націоналістичного) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».

Турбує іноді повне небажання певної частини населення (насамперед старшого, радянського покоління) розуміння необхідності цієї роботи. Дивує новообраний і переобраний керівний та депутатський корпус сільських громад. Він поки що залишається далеким від розуміння, що проведеною роботою ми виокремлюємо Україну як самобутню державу, на прикладах боротьби за незалежність воскрешаємо її минуле, відроджуємо героїв, формуємо патріотично налаштовану націю.

Поцупивши у нас історію, викравши ще не усвідомлену нами кількість славетних імен, скомпрометувавши (а гібридна війна на сході України свідчить про намагання скомпрометувати націю) національних героїв (мазепівщина, петлюрівщина, бандерівщина тощо), ідеологи «русского мира» продовжують підкидати нам наживку хохляцтва та малоросійщини. Ми проковтуємо її безіменними перейменуваннями та надуманими, красивими, що не завжди відповідають дійсності, назвами наших вулиць, сумнівами у доцільності або не в часі цієї роботи. Словом – ставимо свічку, щоб всім догодити.
Напрямів заводити в оману людей багато. Виконком Долинської міської ради попереднього скликання, наприклад, поставив на чолі міської топонімічної комісії останнього першого секретаря Долинського райкому партії. Тому й з’явились у місті, що знаходиться за 200 кілометрів від моря, вулиці Приморська, Затишна, Широка, незважаючи на те, що в заколійній частині Долинської вузьких вулиць, крім нарізаних, майже немає… А в селі Більшовик (для нього погоджують нову назву) за висохлим ставком люди почали жити на Зарічній.

І якщо в Долинській із приходом нової влади такий підхід, надіюсь, буде зламано, то в сільській місцевості навіть із запаленими смолоскипами вам далеко не завжди пощастить знайти назву, пов’язану з нашою історією, традиціями краю, діячами українського народу, котрі торували незалежність, відстоювали самоідентичність України.

Серед нині вже перейменованих вулиць у сільській місцевості чотири назвали Центральними, стільки ж – Степовими, ще по три вулиці стали Зоряними, Медовими, Садовими, Лісовими (хоч ліс у районі один – Гурівський), по дві – Вишневими, Польовими, Світанковими. Крім того, є Зелена, Акацієва, Бузкова, Травнева, Квітнева, Паркова, Затишні.

Тривогу викликає той факт, що подібна топоніміка заполонила колишні козацькі села. В селі Варварівці, де перелоги історичного минулого у своїх краєзнавчих розвідках «Осінні мотиви» і двокнижжі «Я родом з Варварівки» піднімав Михайло Шеремет, а нині архівними документами їх підтверджує історик-краєзнавець Владислав Сердюк, не знайшлося назв ні для Івана Мазепи, який зупинявся у Варварівській слободі під час переслідування російськими яничарами, ні Григорію Задої, чий зимівник своїм корінням сягав у часи Нової Запорожської Січі, ні Костянтину Пестушку, який у Варварівці та навколишніх селах формував свою знамениту Степову дивізію, ні родині хліборобів Савенків, оголошених під час колективізації ворогами народу, найменший син якої Іван став учасником Другої світової війни, кандидатом мистецтвознавства, заслуженим художником Росії, полотна якого, крім України, відомі всьому цивілізованому світу.

У процесі перейменувань неперевершеними виявилися козацькі нащадки, сільрадівці та депутати села Гурівки. Вони знехтували іменем козака Гурія – засновника села, знаходженням на цих територіях зимівника останнього кошового отамана Петра Калнишевського, забули, що їх територія подарувала Україні лінгвіста, мовознавця і поета Яра Славутича, непримиренних борців за незалежність України братів Клепачів, учасника бою під Крутами та Другого Зимового походу Сергія Горячка, що уродженцями села є більше десятка визначних вчених, поетеса, прозаїк…

Проведена декомунізація назв вулиць шокує: вулиця Гагаріна – стала Зоряною, Горького – Скелеватською, Жданова – Акацієвою, Жукова – Глиняною, Кірова – Щасливою, К. Маркса – Музичною, Леніна – Центральною, Нахімова – Парковою, Пушкіна – Новосвітською, Сергія Лазо – отримала назву Спокійна, Суворова – стала Польовою, Титова – Ставковою, Фрунзе – Річковою, Чапаєва – Круглою, Чехова – Світанковою, Чкалова – Кривою, Щорса – Новогромадською. В селі Благодатному єдина сільська вулиця з назвою Енгельса возведена до Хутірської.

Під круту руку виконавців закону у Гурівці потрапила також вулиця Іллі Рєпіна. Звідки знати у Гурівці, що підкинута нашими сусідами наживка так підло спрацює й проти них. Вулицю великого українського художника, що народився за 40 кілометрів від Харкова у місті Чугуєві, великого друга знавця життя запорозьких козаків Дмитра Яворницького, автора всесвітньо відомої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», живописця, який після відмови правої руки навчився майстерно володіти лівою і став прикладом для наслідування дев’ятнадцятирічному Івану Савенку з Варварівки в прагненні стати художником після втрати правиці в танковому бою на річці Молочній біля Каховки у 1943 році – перейменували на Лісову.
Отакі ми, читачу, українці.

Віктор МАРУЦЕНКО. м. Долинська