ПОЛІТИКА

Робота над помилками: головне правило агітації – «не нашкодь»

Результати виборів нинішньої і всіх минулих виборчих кампаній демонструють одну незмінну тенденцію – кіровоградці традиційно обирають серед кандидатів тих, котрі найбільше витратилися на саморекламу. Це говорить про те, що переважна більшість виборців перебуває у полоні сенсорних, тобто зовнішніх чинників – чим частіше бачать і чують, тим прихильніше ставляться. Бачать же і чують вони те, що їм пропонують політтехнологи виборчих штабів, спираючись на психологію і традиційні шаблони ведення агітації. Тому результати виборів – це передусім результат роботи команди кандидата.

В арсеналі політтехнологічної кухні цілий набір способів і «приправ», щоб відволікти увагу виборців від сумнівних фактів біографії, здобрити програму нереальними для виконання, але заохочувальними для нерозбірливого обивателя обіцянками, зробити кандидата ближчим для виборця через співчуття, спільні риси, соціальний статус і т. п. (так, свого часу значна частина населення купилася на історію про тяжке дитинство одного з колишніх президентів). Іноді кандидати у депутати полюбляють підкреслювати, що вони з простої сім’ї, тобто ближчі до народу. Як приклад, політтехнологи кандидата на посаду міського голови Артема Стрижакова теж скористалися цим прийомом, щоб протиставити його кандидату із заможної родини Андрію Табалову.

Але, як показала нинішня виборча кампанія, повністю покладатися на політтехнологів, іноді собі дорожче. Принаймні працівники штабу бронзового призера цих перегонів Андрія Табалова дещо недопрацювали і не все врахували, а їхні колеги зі штабу Андрія Райковича перестаралися і переборщили з рекламою, популізмом передвиборчих гасел та створенням навколо кандидата ореолу загальної підтримки.

Андрій Павлович не потребував такої масованої реклами, бо найкращою агітацією за нього є відсутність шлейфу різного роду негативу та успішне підприємство, продукція якого знаходиться практично на столі кожної кіровоградської родини, і яку обирають з-поміж безлічі подібних марок за якість і гарну репутацію виробника. Але у штабі очевидно вирішили не дати пропасти фінансовому ресурсу кандидата і використати його максимально.

Уже з самого початку було помітно, що його піарщикам бракує креативності, що вони роблять ставку на старі прийоми, які, звичайно ж, потрібно було вдосконалювати, а від деяких і відмовитися. Показовим у цьому плані є привітання Андрієм Павловичем своєї улюбленої артистки Ади Роговцевої з врученням квітів і традиційного набору фірмової продукції, неодноразово показане обласним телебаченням. Багатьом це нагадало залучення до своєї виборчої кампанії російської співачки Лоліти кандидатом у міські голови юристом Володимиром Ярошенком. Під час свого концерту в Кіровограді вона запросила Володимира Івановича на сцену й примусила просидіти в неї на колінах (де раніше сидів її колишній чоловік Олександр Цекало), поки виконувала колискову. Вибори тоді Ярошенко програв, і про це мала б пам’ятати команда А. Райковича.

Завішавши все місто зовнішньою рекламою Андрія Павловича, штабісти не зупинилися на досягнутому, і подбали й про ту категорію потенційних виборців, які ходять містом не відриваючись від телефону та не піднімаючи голови на біло-червоні розтяжки і білборди. Очевидно, на їхню думку, є і такі, тому персонально для них повсюдну присутність Райковича закріпили рекламою навіть у телефонних додатках.

У цілому, враховуючи те, що його найближчі конкуренти стартували значно раніше, виборча кампанія кандидата, може, й не дорожча, ніж у них. Але перебір із зовнішньою рекламою спровокував розмови про те, що саме Райкович найбільше витратився на агітацію, та що ще до першого туру виборів люди від неї втомилися. Відповідно це позначилося й на ставленні до кандидата.
Невиправдано вдалися його політтехнологи й до використання теми зниження тарифів. Погнавшись за неперебірливою аудиторією, вони підірвали авторитет кандидата в очах думаючого електорату, який прекрасно знає, що подібні обіцянки – це популізм або некомпетентність, адже сьогодні від місцевої влади залежать тарифи хіба що на проїзд у громадському транспорті та на вивезення сміття. Решта приймається національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, і на яку міський голова не має жодного впливу.

Не на користь висуванця провладної партії була й публічна підтримка нею колишніх регіоналів, що автоматично позбавило її кандидата прихильності кіровоградців, які підтримували Революцію Гідності. Але чи не найбільше зашкодила Андрію Павловичу підтримка його головою обласної організації ВО «Батьківщина» Олександром Чорноіваненком, чий рейтинг у Кіровограді, як мовиться, нижче плінтуса – не перевищував одного відсотка, хоч потім шляхом домовленостей його було підвищено до кількох відсотків. Якби не все це, вибори міського голови, не виключено, завершилися б перемогою Райковича ще в першому турі.
У плані вибору групи підтримки найбільш мудро вчинив опонент Андрія Райковича Артем Стрижаков, штаб якого намагався представити його «народним кандидатом», незалежного ні від політичних, ні від бізнесових груп. Очевидно, зрозумівши, що більшість населення сьогодні критично ставиться як до старої, так і до чинної влади, кандидат позиціонував себе «рівновіддаленим» як від партій провладної коаліції, так і від близького йому за політичними уподобаннями «Опозиційного блоку» (під час минулої парламентської кампанії його було помічено на заході цієї політичної сили. – Авт.). У зовнішній рекламі Стрижаков використовував миролюбні, неагресивні меседжі, а при максимумі реклами, не зловживав із використанням власних портретів. Така поміркованість і системна робота, яку він кілька років поспіль вів на своєму окрузі як депутат міської ради і в громадській приймальні, додала йому прихильників не тільки серед молоді, якій він близький за віком, а й серед інших верств населення. Лаконічна, як для обсягів існуючих у місті проблем, його програма нагадувала чернетку з п’яти штрихів, серед яких жодного слова про розв’язання проблем житлово-комунального господарства. Слабким же місцем Стрижакова була не програма, а його політичне минуле, зокрема зв'язок з тими, хто організовував у Кірововграді Антимайдан 26 січня 2014 року. Якби не цей факт, прихильників у нього також могло бути більше.

Несподіванкою для багатьох стало третє місце за кількістю голосів виборців у першому турі виборів міського голови Андрія Табалова. Багато хто сприймав саме його, а не Стрижакова, головним конкурентом Андрія Райковича. І не завдяки тому, що напередодні виборів він масово роздавав малозабезпеченим кіровоградцям продуктові набори, зробивши ставку на найбільш вдячний і дисциплінований електорат, а тому що вже кілька років системно працював із виборцями, як через свою громадську приймальню, так і в мікрорайонах міста. Зокрема, на Завадівці, де він єдиний із кандидатів, хто взявся вирішувати проблему перенесення нинішнього сміттєзвалища, поки сміття не заполонило й людські садиби. Серед інших помітних для міста справ – реконструкція приміщення гімназії імені Шевченка та порушення перед урядом питання відновлення будівництва багатоквартирного будинку для військових по вулиці Попова. Але багато його корисних починань й ініціатив до моменту виборів уже просто забулися, а в зовнішній рекламі його політтехнологи використовували далеко не найвиграшніші теми. Білборди з гаслами про референдум щодо перейменування Кіровограда і повернення водоканалу у власність міста не викликали у виборця жодних рефлексій, тому що ніяк не асоціювалися з його основними проблемами та очікуваннями. Інша справа, якби гасло про повернення водоканалу продовжити обіцянкою зниження ціни на воду, але в штабі кандидата вирішили не гратися в популістів. Щодо проведення референдуму, то, враховуючи кількість кіровоградців, які взяли участь в опитуванні щодо перейменування, і шквал емоцій навколо виділення міськрадою коштів на його проведення, то людей більше хвилювало питання марнотратства бюджетних коштів, ніж запитають їхню думку з приводу назви чи ні.

А тому перш, ніж будувати плани на майбутнє після виборів, практично усім трьом лідерам перегонів потрібно провести роботу над помилками. А втім, тут варто згадати ще одного кандидата на посаду Кіровоградського міського голови заступника голови облдержадміністрації Віту Атаманчук. Не маючи ні коштів, ні чисельної компанії, вона посіла четверте місце, що дуже не погано для новачка. Тож варто задуматися, чи все вирішують кошти…

Сергій БОНДАРЕНКО