ПОЛІТИКА

Тамара Сакара: Петрівщина стала мені рідною

Тамара Вікторівна Сакара (на знімку) – людина добре відома жителям Петрівського району, адже очолювала районну державну адміністрацію, є депутатом районної ради нинішнього скликання. І хоча термін її перебування на посаді очільника району був досить коротким, вона запам’яталася не тільки, як компетентний, вимогливий керівник, а й як чуйна, справедлива і проста жінка. Сьогоднішнє наше спілкування з нею присвячене виборам до місцевих органів самоврядування, що і зрозуміло, бо вона балотується у депутати районної ради, але розмова стосується й інших тем, тож будемо сподіватися, що її думки будуть цікавими читачам газети.

– Отже, Тамаро Вікторівно, від якої політичної сили ви йдете у районну раду, чому саме ця партія виявилася вам ближчою?

– Напевно ви знаєте, що я займалася президентськими і парламентськими виборами, представляючи партію «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА – «СОЛІДАРНІСТЬ», і тому для мене було абсолютно логічним на місцевих виборах стати кандидатом у депутати Петрівської районної ради саме за підтримки цієї політичної сили. Ви можете запитати, чому, адже сьогодні рейтинг партії бажає бути вищим. Відповім: зараз наша держава переживає непростий період – бойові дії на сході, реформування економіки, запровадження адміністративної реформи. В такі часи завжди живеться складно. Але я переконана, що всі ми зараз на вірному шляху, хоча і дуже не легкому, який потрібно пройти. Сподіваюся, що і виборці розуміють, що аби розгребти безліч завалів, які накопичилися в державі за понад два десятиліття, потрібен час і довіра до тих, хто цим займається.

– Зрозуміло, що для того, щоб перемогти на виборах, потрібна сильна команда однодумців, бо ж один у полі не воїн. Хто в команді, до якої ви належите, і як оцінюєте її можливості?

– Дійсно, одній людині важко щось зробити, а тим більше – змінити застарілі стереотипи, і мені приємно відзначити, що наша команда – це люди, яких поважають у районі, які своєю щоденною працею змінюють Петрівщину на краще. Серед нас є представники малого бізнесу, керівники потужних сільськогосподарських підприємств, освітяни, медики, працівники органів місцевого самоврядування та виконавчої влади. Ми вміємо і хочемо працювати задля добробуту жителів Петрівщини.
– Після Майдану, втечі Януковича і подальших подій сталося так, що вам довелося залишити посаду голови райдержадміністрації, але ви не полишили Петрівський район, були серед тих депутатів, які брали активну участь у роботі ради, намагаючись стабілізувати її діяльність, не допустити анархії. Але ж могли махнути рукою, зайнятися іншими справами, знайти достойну роботу (з вашим досвідом, мабуть, із цим не було б проблем) і жити спокійно?

– За час роботи в районі Петрівщина стала для мене рідною, до того ж у нас була команда однодумців, які робили все, щоб у районі зберігалася стабільність. Та й узагалі, не звикла я кидати справи, які розпочала. Хочеться, щоб петрівчани зрозуміли, що можна жити краще, що влада може бути іншою, що вона має дбати про людей.

– Так уже виходить, що коли на Банкову приходить новий господар, вступає в дію правило «віника» – зі своїх посад «вимітають» працівників управлінських структур, які нібито належали до попередньої команди. Чи не здається вам, Тамаро Вікторівно, що пора вносити корективи в законодавство, визначивши політичні посади і передбачивши, що державні службовці, працівники силових структур і органів правопорядку, військові повинні бути поза політикою, служити державі, а не бути заручниками політичних партій?

– Я абсолютно з вами погоджуюсь? але на жаль, поки що державні службовці є заручниками політичної ситуації – дається взнаки рядянське минуле, коли необхідно було бути членом партії, щоб працювати на певних посадах. Я вважаю, що вже треба відмовитися від такої практики, бо від цього втрачає держава, втрачають люди.

– Я думаю, що читачам було б цікаво познайомитися з вами як із людиною, а не з колишнім чи майбутнім працівником певних управлінських структур. Та й ви, переконаний, у дитинстві, юності мабуть не мріяли стати в дорослому житті керівником якоїсь установи чи органу влади, мрії були, напевне, більш романтичними. А ще про людину найкраще говорить те, що вона читає, які фільми їй до вподоби, яку музику слухає. Тож розкажіть про себе – свою сім’ю, мрії юності, захоплення тощо.

– Сім’я моя не дуже велика. Маю доньку Ірину і маму, обох їх дуже люблю. І дуже ціную проведений із ними час, хоча не часто випадає така нагода, бо живемо в різних містах. Мрії в дитинстві, дійсно, були зовсім інші: хотілося бути вчителем, трохи пізніше – архітектором. Але життя розпорядилося по іншому. Та я не жалкую, бо робота з людьми і для людей завжди мені приносить радість. Як і в усякої людини, у мене також є захоплення. Дуже люблю читати історичну літературу. Останнім часом цікаво було читати про революційні часи – події в державі надихнули. Нещодавно закінчила читати Д. Орвелла «1984» та «Колгосп тварин». Зараз читаю Д. Миченер «Источник». Крім того, люблю в’язати, інколи малюю. Музику люблю різну, але, як то кажуть, справжню. Мені до вподоби і класика, і рок, і блюз, і наші українські народні пісні.

– Дякую, Тамаро Вікторівно, що пустили нас на свою «приватну територію», розкрилися перед людьми. Але повернімося до головної теми. Ви добре обізнані з ситуацією в районі, з проблемами, що потребують розв'язання. Що це за проблеми і як ви бачите подальший розвиток району?

– Я дуже добре знаю район, людей та їхні проблеми. Сподіваюся, що найближчим часом відремонтується міст у центрі селища. А найгострішою проблемою є стан наших доріг. Питання складне, бо без підтримки державного та обласного бюджетів, депутатів вищого рівня нам не обійтися, але і самі не будемо сидіти, склавши руки, адже відчиняють тим, хто стукає. Сподіваюся, що з ремонтом доріг вирішиться і питання транспортного сполучення. Майже кожному населеному пункту притаманна проблема водопостачання, оскільки більшість водогонів побудована ще за радянських часів і потребують повного оновлення. Над цим питанням можна працювати за декількома напрямками, а саме: залучати державні кошти, як, наприклад, для будівництва водогону по вулиці Леніна в Петровому, а також співпрацювати з інвестиційними фондами, яких сьогодні чимало. Хотілося б також розв’язати багаторічну проблему – водопостачання хутора Петрівського. Потрібно поліпшити медичне обслуговування, зміцнивши матеріально-технічне забезпечення, запросивши фахівців, яких бракує. Створювати для наших дітей найкращі умови для навчання та самореалізації, проводити благоустрій населених пунктів. Роботи чимало. Але, як ви казали раніше, один у полі – не воїн. Тому хочется, щоб у районну раду прийшла команда однодумців, команда фахівців – наша команда.

– Дякую, пані Тамаро, за цікаву розмову і бажаю вам не тільки перемоги на виборах і успішної діяльності в подальшому, а й усього найкращого, простого людського щастя.

Спілкувався Анатолій РЯБОКОНЬ