ПОЛІТИКА

Куди нас заведе «нормандський формат»?

Дискусії про те, який формат переговорів – «нормандський» чи «женевський» ліпший щодо врегулювання українсько-російського конфлікту на Донбасі, тривають уже близько року. Нагадаємо, що «нормандський формат», включає Німеччину, Францію, Україну і Росію, а «женевський» – США, ЄС, Україну та Росію.

Ще в січні 2015 року заступник генерального секретаря ООН Джеффрі Фельдман закликав зацікавлені сторони до проведення переговорів саме в «женевському форматі», проте канцлер ФРН А. Меркель і президент Франції Ф. Олланд 6-7 лютого провели переговори з президентом РФ В. Путіним у Москві і домовилися про проведення переговорів надалі в «нормандському форматі».

11-12 лютого 2015 р. у Мінську відбулася друга зустріч нормандської четвірки, основним підсумком якої стало підписання «Другої мінської угоди», що передбачає комплекс заходів із деескалації збройного конфлікту на Донбасі. Але при ознайомленні з цією угодою впадає в очі очевидна асиметричність зобов'язань Києва і Москви. І дивуватися тут особливо нічого, бо ця асиметричність є похідною від асиметрії потенціалів Росії та України. З 13 пунктів угоди тільки два пункти опосередковано стосуються Росії – це п. 9 про відновлення повного контролю над державним кордоном в зоні конфлікту, і то лише після проведення місцевих виборів на окупованих територіях, і п. 10 про виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ.

Використовуючи Мінські домовленості, Путін практично перекладає на Україну фінансування і утримання дотаційного і зруйнованого регіону, залишаючи за собою контроль за «особливими районами» для постійної дестабілізації політичної та економічної ситуації в Україні. Це по суті зафіксовано у п. 11 «Другої мінської угоди», який передбачає прийняття «постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей», що має бути відображено в оновленій Конституції України. Крім цього, пункт 12 цієї угоди зобов'язує українську сторону провести місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей за умови погодження з представниками цих районів, тобто з лідерами сепаратистів. Але і цей принизливий для нас пункт Мінської угоди не виконується. Ватажки сепаратистів уже оголосили, що проведуть свої місцеві вибори в ДНР – 18 жовтня і в ЛНР – 1 листопада згідно зі своїм законодавством, а не українським.

Багато експертів, політиків і політологів зазначають повну неспроможність «нормандського формату» через деструктивну позицію Москви, яка продовжує надавати бойовикам, терористам і сепаратистам військову, фінансову і політичну підтримку. Під час так званого «перемир'я» з лютого по серпень ц. р було вбито близько 500 і поранено близько 2750 українських військовослужбовців і добровольців. Але, як не дивно, Президент П. Порошенко продовжує стверджувати, що альтернативи «нормандському формату» немає. Очевидно, він змушений так говорити, оскільки ніхто із західних партнерів іншої альтернативи просто не пропонує. Правда, нещодавно альтернативу спробував запропонувати новообраний президент Польщі Анджей Дуда, який вважає, що США, ЄС і Польща, як сусід і стратегічний партнер України, мають брати участь у переговорах щодо ситуації в Україні.

На мій погляд, пропозиція А. Дуди про зміну «нормандського формату» цілком обґрунтована, і ми маємо бути тільки вдячні йому за це. Однак главі сусідньої держави ще бракує його політичного капіталу для реалізації такої масштабної ініціативи. Під час зустрічі 24 серпня в Берліні і А. Меркель, і П. Порошенко одноголосно відхилили пропозиції щодо розширення або заміни «нормандського формату», визнавши його достатньо ефективним. Про що говорити, якщо навіть міністр закордонних справ Польщі Гжегож Схетина дозволив собі зробити безпрецедентне зауваження своєму молодому президенту, кажучи, що йому «слід було б зважувати кожне слово, коли він пропонує змінити «нормандський формат» переговорів по досягненню миру в Європі. Цей формат потрібно підтримувати, тому що йому немає альтернативи».

20 серпня, під час зустрічі з громадськими діячами, П. Порошенко висловив думку, що «нормандський формат» розширювати не потрібно, аргументуючи це тим, що Росія може цим відразу скористатися і повністю самоусунутися від будь-якого переговорного процесу.

Однак, на наш погляд, підлаштовувати переговорний процес по Донбасу під бажання Путіна – означає завести мирне врегулювання в глухий кут, де воно практично вже давно і знаходиться.

24 серпня перед вильотом до Берліна П. Порошенко заявив, що Україна «виконала ключові положення мирних домовленостей, і того ж Україна та наші європейські партнери і весь світ чекають від російської сторони». Боюся, що довго доведеться чекати. Мир не випрошують, до миру примушують... І Україна здатна була б це зробити за умови потужної підтримки з боку світової спільноти, але такої підтримки поки що, на жаль, ми не маємо.

На наш погляд, великої різниці між двома переговорними форматами в принципі немає. По-перше, не будемо забувати, що А. Меркель і Ф. Олланд ведуть переговори в «нормандському форматі» за мандатом Євросоюзу. По-друге, вони постійно консультуються з президентом США Б. Обамою і тримають його в курсі переговорів. По-третє, на Донбасі триває неоголошена війна Росії проти України, в якій Москва використовує терористів і сепаратистів, а також свої регулярні війська. Як у будь-якій війні, противники припиняють бойові дії не тому, що вони схаменулися чи одумалися, а тому що продовжувати воювати їм стає невигідно, небезпечно або надто витратно через нестачу ресурсів. Зупинити агресію Росії може тільки український народ і його армія при активній і ефективній підтримці світової спільноти.

Олексій ВОЛОВИЧ