ПОЛІТИКА

Спільної мови не знайшли, зате всмак поговорили

У Кіровоградській міській раді пройшли чергові слухання з перейменування обласного центру. Обговорено кілька найпоширеніших пропозицій: Благомир, Ексампей, Єлисаветград, Златопіль, Інгульськ, Козацький, Кропивницький. Прихильники кожної з назв висловили свої аргументи «за», опоненти – «проти». Загалом картина виглядала так.

Місту треба повернути першоназву – Єлисаветград. Вона історична, несе в собі емоційне і моральне навантаження, поверне нас до духовності, місто назване не на честь російської імператриці, а святої Єлисавети, зрештою, за першоназви місто процвітало, чого і вам бажаємо. Але: місто пішло від фортеці, збудованої для упокорення козаків та захоплення їхніх вольностей, що, зрештою і відбулося, назване на честь імператриці, про що свідчить її вензель у гербі, ця назва провокує сепаратистів і розпалює апетити путінської Росії, зрештою – вона й не первинна, оскільки до того поселення мало ще кілька.

Інгульськ. Назва виходить із світової практики називати населені пункти залежно від місцевості, на якій вони знаходяться. Гідронім Інгульськ цілком відповідає даній традиції. Окрім того, назва політично нейтральна, її не доводитиметься змінювати залежно від кон’юнктури. Але: Інгул – назва чи то турецька чи татарська, річка нічого серйозного собою не являє і взагалі – спочатку розчистіть її, а потім балакайте.
Златопіль. Ми живемо серед золотого пшеничного поля і т. д. в ліричному дусі. Але: назва не є українською, історичний Златопіль, на який Потьомкін перейменував колишнє Гуляйполе, уже є.
Кропивницький. Наше місто – столиця національного театру, заснування його на наших теренах Марком Кропивницьким стало головною історичною і культурною подією всеукраїнського масштабу. Але: проти ніби й немає, хіба що треба відходити від персоніфікованих найменувань, оскільки вони якраз і викликають збурення залежно від тієї ж кон’юктури, та й прихильників цієї назви не так уже й багато.

Були й екзотичні пропозиції: відкласти перейменування у довгий ящик (екзотика полягає в тому, що з нею виступив якщо й не член уже неіснуючої партії, то, принаймні, її симпатик), або дати місту назву Благомир, бо інакше на нього ніколи не ляже благодать.

Щодо Ексампею – від назви сакрального центру Великої Скіфії на території нашої області та Козацького, то про них взагалі мало говорилося.

Але загалом галасу було багато: крики, образи, майже істерика і загальне небажання не те що прислухатися, а взагалі чути того, хто має іншу думку. І це засвідчило непродуктивність подібних заходів. Обговорення у міській раді являло собою зріз суспільних настроїв у сьогоднішньому Кіровограді, тож навряд чи зможуть його мешканці й під час опитування обрати такий варіант, котрий би задовольнив переконливу більшість. Швидше всього крапку поставлять у Києві. І трагедії від того не станеться, як не сталося у 1918-му (Єлисавет), 1924-му (Зінов’євськ), 1934-му (Кірове), 1939-му (Кіровоград). Поживемо трохи з новою назвою, побурчимо та й звикнемо.

Читач, напевне, помітив, що я тут не висловив свого ставлення до жодної із пропозицій і не назвав жодного прізвища. Але одне все ж згадаю – єпископа Кіровоградського і Голованівського (УПЦ Київського патріархату) Марка. Він сказав, що не справа Церкви займатися перейменуваннями і не від зміни назви міста залежатиме його благополуччя, а від того, наскільки здатні помінятися у кращий бік ми самі. Погодитися з ним варто – і без будь-яких «але».

Броніслав КУМАНСЬКИЙ.
Фото Валерія ЛЕБЕДЯ