ПОЛІТИКА

«Якби я був полтавським соцьким»

Є така українська народна пісня, котра засвідчує, що щедрі обіцянки кандидатів на виборні посади – давня і стала традиція нашого (і не тільки нашого) народу. Її герой обіцяє те, що кому хочеться: ледацюгам – «береги із сала» та «ковбаси на вербах», п’яницям – «горівку у ставках», джигунам – «хто з ким хотів, той з тим би й жив», а найактивнішій частині електорату, тобто «бабам і молодицям» – повернути їхню молодість. За всього комізму пісні їй не відмовиш у здоровому глузді: люди переважно віддають свої голоси тим, хто наобіцяє «сім мішків вовни».

Це підтвердив власними спостереженнями і керівник Центрально-української соціологічної лабораторії Едуард Клюєнко: у Кіровограді за міського голову завжди голосували залежно від того, які «больові точки» переважали в місті. Кандидати клялися розібратися з ними, та, ставши головами, як правило, нічого не вирішували, бо з одного боку це було не в їхній компетенції, з іншого – вони опікувалися не тим. Тож, не зважаючи на окремі зрушення, Кіровоград так і залишився з низкою проблем, які, безумовно, стануть предметом обговорення й на нинішніх передвиборних зустрічах. І щоб ці розмови знову не нагадували часи «полтавських соцьких», громадська спілка «Громадянський центр розвитку суспільства» започаткувала низку заходів назустріч жовтню – 2015.

Нещодавно вона провела «круглий стіл», на якому його учасники, а це – представники політичних партій, науковці, активісти, журналісти обговорили питання, яким має бути майбутній очільник міської влади. Цьому передувала робота з формування списку ймовірних кандидатів, що здійснювалася шляхом опитування. За кількістю пропозицій кіровоградців до нього потрапили двадцять шість осіб, прізвища десяти з них було оприлюднено. Наступний крок – дебати можливих претендентів. Їх планується провести до офіційного оголошення виборчої кампанії, з тим, щоб люди придивилися до них, а партійні осередки міста знайшли серед них якщо й не кандидатів у міські голови, то, принаймні, кандидатів у депутати як міської, так і обласної рад. Але для цього потрібна одна вимога, про що нижче.
Яким же бачать міського голову учасники «круглого столу»? Зрозуміло, – людина, не замішана в корупційних скандалах. Майбутній міський голова має бути грамотним, компетентним. Досконало розбиратися у всіх нюансах роботи міського організму йому не обов’язково, тому необхідна наступна риса – високі організаційні здібності, уміння створити дійову і професійну команду. А ще вперше за всі виборчі кампанії на чільне місце кіровоградці поставили вимогу до кандидатів бути патріотами не тільки міста, а й України, що виключає будь-які зв’язки із сепаратистами чи симпатії до них. Додам від себе (як теж майбутній виборець) – не йміть віри уже безпартійним представникам щойно забороненої компартії, у чиєму б списку вони не опинилися. А також «регіоналам» – відвертим і перехрещеним. Не чекайте добра від тих, хто обплутав країну кримінальною павутиною і призвів до кривавих подій на сході. Зараз серед частини обивателів починають ширитися проларінські настрої. Перед тим, як пройнятися ними, раджу розпитати прихильників колишнього голови кіровоградської ОДА, що то за папірці з його прізвищем були виловлені минулого року у водосховищі поблизу Межигір’я.

Ще одна суттєва вимога до майбутнього кандидата: він має розуміти, що один, навіть із надійною командою, не зможе забезпечити успішну діяльність. Йому необхідно буде встановити і постійно підтримувати зворотній зв’язок із кіровоградцями. Сьогодні ця картина виглядає так: 60 відсотків мешканців міста взагалі не знають, чим займається влада, з решти сорока двадцять їй повністю не довіряють і лише шість відсотків ставляться до неї позитивно.

А тепер про умову, згадану мною вище. Для того, щоб заходи? організовані і проведені «Громадянським центром», мали відчутний результат, про них, а головне – про те, що на них говориться, знала широка громадськість. Тобто, вони мають об’ємно висвітлюватися в засобах масової інформації. Лише інформаційні повідомлення нічого не дадуть, потрібні розлогі звіти, статті з викладом думок, позицій і пропозицій, конкретними іменами тощо. Здійснити це – не просто. Умови, в яких перебувають ЗМІ, вимагають оплати таких публікацій. Хто це робитиме? Сама громадська спілка бідна, як церковна миша. Залишаються міські партійні осередки, котрі мають бути зацікавленими у її діяльності. Їх Центр планує залучити до тісного співробітництва, зокрема й підписання меморандуму про чесні та прозорі вибори. Отак гуртом і можна зробити корисну справу. Якщо, звичайно, думати не вузько- партійними ка-тегоріями, а перейматися потребами свого міста.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ