ПОЛІТИКА

«Президиум Верховного Совета не ошибается»?

За старою радянською традицією влада і нині до свят щедро обдаровує своїх громадян нагородами. А що свят нам – від великих державних до професійних – не бракує, то й нагороджень теж. Часом це нагадує застільні ігри батьків з дитиною – «за тата, за маму, за дідуся, бабусю...», коли її змушують їсти не те, що хочеться, а що дають.

Хоч багато дорослих «діток» взагалі на харч не заслужили. Бо скажіть, будь ласка, про який «внесок у соціально-економічний розвиток» можна говорити, коли ми його тут не бачимо вже протягом багатьох років? Пригадайте нагороджених у вашому колективі, вашому місті, області, зокрема високим орденом «За заслуги», – чи всі вони на нього заслуговують? Як на мене, то у наші дні логічно було б списком нагороджувати лише захисників Вітчизни, як це, до речі, зробив днями президент з нагоди річниці визволення Слов’янська та Краматорська від російсько-терористичних військ.
Відбулося масове нагородження й до нинішнього Дня Конституції. Серед відзначених (орденом Ярослава Мудрого 5-го ступеню) числиться голова Центрвиборчкому Михайло Охендовський. Очевидно, за «значний особистий внесок у державне будівництво».
Михайло Володимирович на цій ниві і справді залишив помітний слід, якщо не сказати точніше – помітно наслідив. Починаючи з лютого 2004 року завдяки «регіоналам» він тричі ставав членом Центральної виборчої комісії, у 2013-му був обраний її головою. На президентських виборах 2004 року підігравав Ківалову, який оголосив переможцем другого туру Януковича. На позачергових парламентських виборах 2007-го діяв, на думку спостерігачів, теж в інтересах Партії регіонів. Фактично не реагував на безчинства і порушення в так званих «проблемних» округах на останніх виборах, під час яких, коли підраховувалися голоси, «засвітився» в одному із зацікавлених офісів, чого вистачило б на відставку, принаймні відсторонення його від виконання службових обов’язків.
Після опублікування президентського указу одна київська журналістка згадала про оксюморон, мовляв, імена Охендовського і Ярослава Мудрого несумісні, хоч, між нами кажучи, київський князь теж був не без гріха. В свою чергу, частина народних депутатів висунула вимогу про відміну президентського указу, мотивуючи це тим, що Охендовський потрапив до комісії за квотою Партії регіонів та ігнорував явні факти порушення виборчого законодавства під час місцевих виборів 2010 року, парламентських виборів 2012-го та довиборів у Раду в 2013 році. Не думаю, що Петро Олексійович піде їм на зустріч – як говорили в ті ж радянські часи: «Президиум Верховного Совета не ошибается». Тому нас цікавить не процес, а питання, чим керувався президент, нагороджуючи Михайла Володимировича орденом, девізом якого є слова: «Мудрість, честь, слава»?

Версія, ніби президенту кандидатуру голови ЦВК просто «підсунули» в департаменті державних нагород, відпадає відразу – Порошенко достатньо адекватний президент, щоб не дозволяти собі підписувати папери не читаючи. Отже, тут щось інше. Варіант перший – довибори народного депутата у 205- окрузі (Чернігів), у якому кандидатами зареєструвалися близько ста охочих, вісімдесят відсотків з яких – технічні. І де головна боротьба розгорнулася між Геннадієм Корбаном – людиною Коломойського та Сергієм Березенком – племінником Анатолія Матвієнка, земляка і давнього друга Петра Олексійовича. Послужний список Сергія Івановича виглядає так: з 2006 року – радник Леоніда Черновецького, потім керівник Головного управління у справах сім’ї та молоді Київської міської держадміністрації, далі – депутат Київміськради від «Блоку Леоніда Черновецького». У червні минулого року Порошенко призначив його керівником Державного управління справами («Дусі»), що теж викликає питання. Очевидно, інтрига полягає в тому, щоб не стільки обрати депутатом Березенка, скільки не допустити проходження до парламенту Корбана.
Варіант другий – жовтневі вибори до місцевих рад. Для провладних партій, в тому числі «Блоку Петра Порошенка», вони будуть непростими. З багатьох причин – як об’єктивних, так і суб’єктивних. У той же час результати майбутніх президентських і парламентських виборів в умовах децентралізації як ніколи залежатимуть від політичної влади на місцях. Отже, як у першому, так і в другому випадку багато що залежатиме від Центрвиборчкому. То чи не вирішив Петро Олексійович зробити з Охендовського політичного приятеля, підвищити козирі Михайла Володимировича і у такий спосіб подовжити його повноваження? (На підтвердження навожу слова попереднього голови Центрвиборчкому Володимира Шаповала, котрий днями зауважив: «Не здивуюся, якщо Михайло Охендовський буде кандидатом у новий склад ЦВК»). Адже визначення переможців на виборах не меншою мірою залежить від ЦВК, ніж від самого виборця. Та, навіть залишившись у ЦВК, Охендовський навряд чи забуде, кому він зобов’язаний за триповерховий будинок у курортній зоні біля Києва, престижні іномарки, «скромно» не внесені у декларацію про доходи, годинник вартістю у дві річні зарплати та інші речі, якими він обзавівся у зоряні часи «регіоналів». Орден Ярослава Мудрого порівняно з усім цим – звичайнісіньке ніщо.

Що там ще є, нам звідси не видно, але й цього достатньо, щоб зрозуміти: наяву ті ж самі політичні ігри, проти яких стояв Майдан. А нам, «малим українцям» (це словосполучення усе частіше звучить з уст високопосадовців) потрібні не ігрища, а політика, спрямована на розбудову нової України. Чесна і прозора. Навіть тоді, коли нам так само, як і, сподіваюся, президенту, дуже не хочеться, щоб у майбутній парламент поприходили висуванці «ображених» олігархів та переодягнені «регіонали» із сепаратистським камінням за пазухою.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ