ПОДІЇ

Революція гідності. Рік по тому

Завтра виповнюється рік  від початку революції на Майдані. Песимісти кажуть, що в країні нічого не помінялося, як було за Януковича, так і залишилося: інші обличчя, але система та ж сама. Оптимісти ж нагадують, що Франція за сто років пережила аж п’ять революцій, зате тепер – он яка лялечка. Отож, швидко тільки кошенята народжуються.

Критики нинішню владу звинувачують у тому, що ще нікого не покарали – ні за пограбування держави, ні за розстріли на Майдані.  Претензії природні: будь-яка революція породжує радикальні настрої і очікування швидкого суду. Згадаймо ту ж Велику французьку революцію, коли спочатку Робесп’єр рубав голови роялістам і деяким своїм учорашнім друзям, потім відрубали голову самому Робесп’єру, зрештою, Франція  отримала імператора. Так було й після Жовтневого перевороту 1917 року, коли більшовики оголосили червоний терор, а потім багато з них самі ж під нього і потрапили. Зокрема, за наказом нашого земляка Григорія Зінов’єва  розстріляли тридцять тисяч колишніх царських офіцерів, згодом поставили до стінки і самого Зінов’єва. А країна отримала кривавого диктатора.
Ми ж повинні збудувати правову державу. Звичайно,  маємо запитати нинішніх силовиків, як так сталося, що головні злодії вчасно втекли з України, прихопивши із собою награбоване, чому й досі далеко не всіх із них оголошено в міжнародний розшук, аби не хотілося до Європи, де знаходяться їхні маєтки, і на Канари, де вони звикли відпочивати. Але визнання міри відповідальності тих же олігархів, не кажучи вже про другий, третій ешелон корупціонерів, потребує часу,  ретельного розслідування і тільки справедливого покарання: кому люстрація, а кому буцегарня. За день це не робиться. Єдино для кого вимагається скорий суд, то це для тих, хто сьогодні прагне нажитися на війні, або ж зраджує державу – тут правосуддю слід діяти за законами воєнного часу.

Разом із тим потребують негайного реагування дії реставраторів олігархічного режиму. Переглядаючи телепередачі, читаючи статті в друкованих і електронних ЗМІ, приходиш до думки, що щось тут не так, не ті розставляються акценти. Багато і нерідко справедливо критикується нова влада (чи ж така вже й нова, адже до останнього часу її законодавча гілка була сформована ще за Януковича?), не впевнений, що справедливо критикується «коаліціада» (як на мене, то це перший випадок, коли члени майбутньої коаліції відкрито обговорюють головні засади і принципи її діяльності), не зрозуміло, чому така велика увага приділяється персональному складу наступного Кабінету міністрів,  що доречно було б робити вже під час обіцяного пуб-лічного обговорення кандидатур. І майже нічого не говориться про загрозу реваншизму, яка вже набула зримих обрисів саботажу і повзучої контрреволюції. Представники «Опозиційного блоку» не просто так лякають українських громадян холодною зимою. Ситуація на сході країни надзвичайно ускладнила проблему зимівлі, чим  екс-регіонали неодмінно спробують скористатися. Поле для саботажу тут надзвичайно широке – від удаваного недбальства  до набагато серйозніших речей. Грошей для цього у «опозиціонерів» вистачить. Що ж до контрреволюції, то вона вже на марші. Днями Верховний суд прийняв рішення звернутися до Конституційного суду «щодо конституційності окремих положень Закону «Про очищення влади». Ці положення стосуються люстрації членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України часів Януковича, а також екс-співробітників КДБ. На скасуванні люстрації наполягають також голови київських районних судів, тих, що штампували вироки учасникам Майдану. Не треба довго думати, яке рішення прийме (якщо прийме) Конституційний суд, котрий свого часу включив «зелене світло» диктатурі Януковича. І наскільки чесно працюватимуть судді, коли зрозуміють, що можуть і надалі діяти безкарно. Звернення Верховного суду фактично є спробою не допустити судової реформи, а без неї неможливі будь-які інші зміни в країні. Подивимося, як на перший кинутий реваншистами камінь у бік народжуваної нової України відреагує влада. Втім, є ще й ми, рядові громадяни, безпосередні чи опосередковані учасники Майдану. І це під нашим пильним оком мають розвиватися всі подальші події.

А стосовно того, що нічого не міняється, то це не так. Достатньо сказати, що в Україні пройшли практично демократичні президентські і парламентські вибори. Верховна Рада помінялася щонайменше наполовину, і хоч склад її досить строкатий, парламентську, а, можливо, і конституційну більшість у ній складуть проукраїнські депутати, без чого сподіватись на будь-які позитивні зміни в країні було б проблематично. Перший рік Революції гідності виявився не таким успішним, як багато хто спочатку сподівався, але й не безуспішним. До того ж  не слід скидати з рахунку, що багато сил, часу, енергії та матеріальних ресурсів забирає неоголошена війна тоталітарної Росії проти України. Та все ж олігархічна влада своє віджила. Подивіться, як піджали хвости ахметови, фірташі, єфремови та ін., вони ще ворушаться, ще провертають свої темні справи, ще вірять, ніби гроші вирішують усе, але куди ділася їхня недавня пиха?  І це перша ознака того, що владі олігархів в Україні приходить кінець.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ