ПОДІЇ

Спершу виманив «партвнески», потім відібрав життя

Убивство, що трапилося в передостанній день минулого місяця на Кущівці, спричинило в Кіровограді широкий громадський резонанс із кількох причин. По-перше, багато хто знав загиблу, адже вона упродовж кількадесяти років працювала вчителькою. По-друге, жахали навіть ті подробиці злочину, які стали надбанням гласності. По-третє, за обвинуваченням у цьому звірстві затримали молодика, начебто причетного до Компартії.

Перед тим, як звернутися за роз’ясненнями до місцевих компартійних функціонерів, наш кореспондент зустрівся із людьми, які добре знали Людмилу Щербакову (на знімку праворуч), по-звірячому вбиту 30 серпня, і її чоловіка Анатолія, який помер у день, коли її ховали.
– Людмила Миколаївна віддала педагогічній роботі тільки у нашій школі близько 35 років свого життя, – розповіла Віра Фундовна (на знімку), вчителька навчально-виховного комплексу «ЗОШ № 34 – ліцей «Сучасник». – Я з нею разом років двадцять працювала. Що я можу сказати про покійну? Спокійною, врівноваженою вона була завжди. Я не бачила її роздратованою. Можливо, Людмила Миколаївна тримала емоції в собі… Вона багато читала, була інтелектуалкою. І дуже відповідальною. Щоб вона про щось забула, чогось не виконала – такого не траплялося. Про свою родину Людмила Миколаївна багато нам не розказувала. Ми знали хіба що про місце роботи її чоловіка – сільгосптехнікум, який розташовувався недалеко від нашої школи…
У тому, що Анатолій і Людмила Щербакови належали до людей інтелігентних, автор цих рядків переконався, як тільки пройшовся кімнатами їхнього будинку на вулиці Свердлова.

Показав мені це житло Дмітрій Пєрвий (на знімку) (він наполягає саме на такому, незвичайному, написанні його імені та прізвища: мовляв, так у паспорті вказано), який живе неподалік і якому рідня покійних довірила наглядати за щербаковським домоволодінням. Перехопивши мій погляд на книжках (це і Толстой з іншими класиками, і перекладні словники, і ботанічна література), Дмітрій сказав:

– Вони були великі книголюби. Миколаївна викладала в школі мови – українську, російську, німецьку, англійську. Працювала у 30-й та 34-й школах. Вікторович теж учителював – у 14-й школі, у сільгосптехнікумі, а ще займався селекцією рослин. Він був селекціонером від природи, та й освіту серйозну мав – Одеський сільськогосподарський інститут і Московську сільгоспакадемію імені Тімірязєва свого часу закінчив. А сад, який Вікторович вирощував тут, – Дмітрій показав рукою на вікно, за яким виднілися дерева, – Академія наук України зареєструвала як селекційний дослідний центр. Миколаївна теж дуже любила квіти. Поки здоров’я господарів дозволяло, тут з весни до осені усе квітувало. І взагалі, люди вони були дуже хороші. Їхня садиба межує із домоволодінням моєї матері, у паркані – хвіртка, яка ніколи не зачинялася. Ми з Щербаковими жили як одна сім’я. Коли Вікторович заслаб та зліг, я допомагав доглядати за ним Миколаївні. І в лікарню до нього ходив. Та не тільки я поважав цих людей – увесь тутешній люд. І не лише тутешній. Можете уявити мої почуття, коли я увечері 30 серпня, зайшовши до неї додому, застав її лежачою з ножем у потилиці, з розкраяним черепом, у калюжі крові…

– У вбивстві було запідозрено такого собі Андрія, – продовжив розповідь Дмітрій Пєрвий, – я навіть допомагав міліції у створенні його фоторобота. Звідки, питаєте, я його знаю? 28 серпня я, зайшовши до Людмили Миколаївни, застав її в товаристві молодого чоловіка. Потім Миколаївна розповіла мені, що то – секретар обкому Компартії, який приходив до неї, аби взяти членські внески. Мовляв, партія уповноважила його робити це, бо комуністи похилого віку не можуть прийти самі в обком. Звісно, він дурив Людмилу Миколаївну, скориставшись її пригніченістю, – вона ж тільки й думала, що про чоловіка, який у тяжкому стані перебував у лікарні. Чи знала Миколаївна цього Андрія раніше? Знала. Він і торік до неї приходив, за тими ж «членськими внесками». Про це мені розказував чоловік покійної сестри Людмили Миколаївни. А 28 серпня цього року, як я зрозумів, Андрій виманив у неї «борг» із січня по вересень. Через день, 30 числа зранку, я зайшов до неї, щоб полагодити замок у вхідних дверях. І знов застав у гостях у сусідки того ж Андрія. Вони пили чай із рулетом. Його, як я зрозумів, приніс гість. Полагодивши замок, я пішов собі. Коли ж увечері завітав до сусідки знов, то застав її вбитою. А першого вересня міліція привезла Анд-рія, вже затриманого, сюди, в домоволодіння Щербакових, щоб провести так званий слідчий експеримент. Народу тут зібралося було! Декого міліція взяла понятими, від них я потім і дізнався про обставини вбивства. Усе сталося начебто так. 28 серпня Андрій, побувавши у Щербакової в гостях, вивідав, що вона – одна, і, видуривши в неї гроші під виглядом збирання партвнесків, пішов собі. А 30 числа завітав знову, щоб убити господарку і забрати гроші, коштовності. Із собою узяв рулетик і молоток. Коли я, полагодивши тут замок, вирушив додому, він, попивши чаю з Миколаївною, теж зібрався йти. Пропустивши Миколаївну, яка його проводжала, поперед себе, він зненацька напав на неї з молотком. Завдавши їй серію ударів по голові, лиходій заходився нишпорити у хатніх речах. Знайшовши кілька ювелірних виробів, вигрібши залишки пенсії із сумочки господарки та знявши з її шиї ланцюжок з кулоном, він хотів забиратися геть, як побачив, що жертва – агонізує. Тоді бузувір вирішив добити її – ножем. І добив… Після того залишив дім. Діставшись пішки до річки – до неї звідси два квартали, душогуб вкинув туди молоток, який прихопив із собою. Потім узяв таксі і поїхав у ломбард. Отримавши там чотири тисячі гривень за обручку і золотий кулон на такому ж ланцюжку, він викупив за них власний ноутбук в іншому ломбарді. Наступного дня вбивця відвідав ще один такий заклад, де йому дали дві тисячі гривень за перстень з діамантом. Після того на волі він не пробув і доби. Ховали Людмилу Миколаївну третього вересня. Я хотів привезти на похорон Анатолія Вікторовича, та його родичі не дозволили – він уже помирав. І того ж дня обірвалося його життя. Чи знав Вікторович про загибель дружини? Я йому напередодні казав, та він був у надто тяжкому стані, щоб щось розуміти. Ми, сусіди Щербакових, скільки житимемо пам’ятатимемо їх – такі світлі, добрі вони люди були…

Що стосується Андрія І. (1993 року народження, раніше не судимого, зареєстрованого в одному з будинків на Комуністичному проспекті), затриманого за підозрою у вбивстві Людмили Щербакової, він дійсно виявився причетним до Компартії, але – у минулому. Як пояснила автору цих рядків перший секретар міськкому КПУ Валентина Шаповалова, Андрій років зо два обіймав посаду першого секретаря Ленінського районного комітету КПУ, але півтора місяці тому залишив її. Причина, за словами Шаповалової, – така: через брак фінансування. Нічого поганого вона за Андрієм не помічала («скромний, відповідальний»), але назвати нормальною людину, яка скоїла вбивство, вона не може. «Навіть не віриться в це», – сказала партійна діячка. Як скромного, тихого хлопця характеризують Андрія І. і його сусіди по будинку на проспекті Комуністичному.

Віктор КРУПСЬКИЙ