ПОДІЇ

У пошуках істини

1. І стали рідні сторонами

За вікном спека, а на четвертому поверсі Ленінського райсуду, в залі, де має розглядатися кримінальна справа, що мене цікавить, працює кондиціонер і там прохолодно. Я займаю місце на останній лаві, щоб краще бачити поле майбутнього «бою», і починаю вивчати учасників процесу. 

Обвинувачуваному на вигляд ледь за тридцять, худорлявий, поводиться просто, але розгубленості від того, що опинився в такій ситуації, приховати не може. У групі його підтримки – адвокат, батько і колега з роботи. Потерпілій не більше тридцяти. Струнка, симпатична, схожа на модель з обкладинки глянцевого журналу, аж не віриться, що народила вже троє дітей. Така собі Вікторія Бекхем кіровоградського зразка. Поруч з нею – адвокат і молодий чоловік у джинсових шортах.

Я вдивляюся в її обличчя, намагаючись помітити на правій частині бодай якісь сліди травми й нічого не знаходжу. А саме через травму тут усі й зібралися. Її нібито завдав потерпілій обвинувачуваний, ще донедавна її чоловік. Уживаю слово «нібито», бо обвинувачуваний заперечує, що вдарив колишню дружину, в результаті чого виявилася зламаною її щелепа. Встановити, що трапилося насправді, чи взагалі був злочин, має суд. Йому належить вислухати всі сторони, зважити надані докази і постановити вирок.
На перший погляд, нічого складного: є потерпіла, є обвинувачуваний, є обвинувальний акт, де зазначено: винний. Проте не варто поспішати з висновком щодо складності чи нескладності справи. З матеріалів, із якими я ознайомився, і з розмов зі стороною обвинувачуваного починаю розуміти, що швидкого вироку – виправдувального чи обвинувального – не може бути, адже є чимало запитань, на які не відповіло слідство. До слова, ці питання вже почали «вилазити» в перші хвилини судового засідання. Та конкретно про них згодом, а поки що про злочин, у скоєнні якого звинувачують колишнього чоловіка колишньої дружини, хоча ні – спочатку маленький відступ, який мені хочеться почати, як починається казка.

Отже, жила собі молода сім’я, і були в неї аж три малолітні дочки. Він працював на шахті, вона виховувала дітей, і так було б, мабуть, доти, поки діти не виросли й не полишили батьківське гніздо. Але, чи то хтось дуже заздрив молодій сім'ї, чи просто не бажав їй щастя, вона розпалася. Кажуть, нібито жінка закохалася в іншого, той наобіцяв їй золоті гори, і вона повірила. Так це було чи ні, не відомо, тільки одного дня жінка зрозуміла, що жити із законним чоловіком їй уже не цікаво. Вона перебралася з дітьми до своїх батьків, а невдовзі подала на розлучення. Ще кажуть, що отой інший керує її діями, робить усе, аби запроторити за грати кривдника. Але це тільки розмови, в матеріалах справи про ці обставини не йдеться і прізвище «третього зайвого» не називається.

Яка ж біда зібрала колишніх рідних, а тепер ворогів у судовій залі? Дев’ятого травня нинішнього року, приблизно о дев’ятнадцятій годині, обвинувачуваний привів до квартири, де мешкають тесть із тещею і його дружина з дітьми, наймолодшу дочку, яку брав на вихідні. Як зазначається в обвинувальному акті, підписаному старшим прокурором прокуратури міста Кіровограда та слідчим міського відділу міліції, між зятем і тещею виник «словесний конфлікт», на який нагодилася колишня дружина. Їй і судилося стати жертвою злочинних діянь колишнього чоловіка. Ось як про це розповідається в документі: «В ході сварки (прізвище обвинувачуваного), діючи умисно та цілеспрямовано, з метою заподіяння тілесних ушкоджень своїй дружині (прізвище), наніс останній один удар кулаком правої руки в область обличчя, а саме в область правої вилиці. Своїми умисними протиправними діями (прізвище обвинувачуваного) спричинив (прізвище потерпілої) тілесні ушкодження у вигляді синця навколо ока, уламкових переломів: передньої та задньо-латеральної стінки правої верхньо-щелепної пазухи; зовнішньої стінки правої орбіти; перелом вилицевої кістки, вказані тілесні ушкодження відповідно до висновку судово-медичної експертизи… відносяться до середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я».

Не випадково наводжу таку довгу цитату. Я не уявляю, як прокуратура зможе переконати суд у тому, що обвинувачуваний діяв «умисно та цілеспрямовано», «з метою заподіяння тілесних ушкоджень». Принаймні, із протоколів допиту свідків такий висновок не напрошується, а сам обвинувачуваний його повністю заперечує.
За його словами, теща не зраділа його появі й затіяла сварку. Як головний аргумент своєї правоти використала балончик зі сльозоточивим газом. Газ потрапив в очі не тільки зятеві, а й внучці, здійнявся крик, на який вийшла дружина обвинувачуваного. Він каже, що не тільки не мав наміру її бити, він ще й нічого не бачив, проте всі свідки потерпілої сторони, в тому числі й присутня при тій сутичці малолітня донька, в один голос заявили: бив. Я знайомився з тими свідченнями, й натрапив на розбіжності, неточності і такі «перли», як «на мою думку», що є недопустимим в кримінальному провадженні.

Чиї свідчення правильні, має з'ясувати суд, як і встановити, коли було зламано щелепу – того дня, про який ідеться, чи значно раніше, на чому наполягає обвинувачуваний. Він переконує, що дружина отримала травму ще коли навчалася в школі. Тоді її сильно побили однокласниці, і найбільше дісталося голові. До слова, захисник потерпілої не заперечує тієї події, але зазначає, що наслідком її була лише розбита губа. В матеріалах справи згаданий факт не підтверджений документально, і я підозрюю, що це може ускладнити встановлення істини.

Нарешті секретар проголошує: «Встати, суд іде!». Після з'ясування, хто присутній у залі, суддя звертається до сторін стосовно можливих відводів і клопотань. Пояснює: це ще не розгляд справи по суті, це тільки підготовка до нього, проте не виключається й повернення обвинувального акту.

Обвинувачуваний заявляє ряд клопотань, зокрема, просить витребувати матеріали про колишнє побиття дружини, повторно провести слідчий експеримент, який нібито проводився з порушенням процесуального законодавства, повторно провести судово-медичну експертизу тощо. Взагалі він за те, щоб відправити справу на дослідування, і заявляє відвід прокурору за поверхове з’ясування обставин конфлікту та упередженість розслідування.
Помітно, що він почувається невпевнено, плутається, а головне демонструє елементарне незнання процесуальних норм, і суддя терпеливо, що не часто можна спостерігати в наших судах, роз’яснює їх. Як на мене, активнішу позицію мав би займати його захисник, та, виявляється, його призначили тільки напередодні, і він ще не встиг детально ознайомитися зі справою.
А ось прокурор молодець: виступає бадьоро, без запинок. Він проти заявлених клопотань обвинуваченого, бо не бачить потреби у витребуванні справи про побиття потерпілої більше десяти років тому, а експертиза, на його переконання, не покаже нічого нового. Вважає вину обвинувачуваного доведеною і тому за те, щоб справу розглядати негайно. Його підтримує сторона потерпілої.

Зрештою, суддя, після нетривалого перебування в дорадчій кімнаті, оголошує: справа береться до розгляду, наступне засідання відбудеться за тиждень. Добре це чи погано? Спочатку я подумав, що погано – занадто багато моментів потрібно уточнити, а потім зрозумів, що в тому рішенні судді є раціональне зерно – обвинувачуваному не доведеться ще кілька місяців почуватися, як на бочці з порохом, а в мене з'являється шанс уже невдовзі стати свідком найцікавішого моменту – змагальності сторін. Зізнаюсь, дуже хочеться побачити, як прокуратура спростовуватиме аргументи захисту обвинувачуваного, як діятимуть адвокати, наскільки вони будуть гнучкими й винахідливими.

Отже, фабула відома, основні дійові особи теж, залишається одне – чекати наступного засідання. За його підсумками й зустрінемося на сторінках газети.

Валерій М’ЯТОВИЧ
P. S.
Оскільки ще не відомо, чи був злочин і який буде винесено вирок, я поки що утримаюся від наведення в публікації справжніх імен учасників і в подальшому позначатиму їх так: Обвинувачуваний, Потерпіла, Адвокат потерпілої, Адвокат обвинувачуваного, Суддя, Свідок і т. д. Зняти «маски» можна буде пізніше, якщо, звичайно, виникне в цьому потреба.
В. М.