ОСВІТА

Науковці визначилися, як має називатися Кіровоград

У нинішньому році на Кіровоград чекають не тільки місцеві вибори, а й зміна назви. Позбутися одного із символів радянського минулого – Кірова – зобов’язують закони про так звану декомунізацію. Але якщо виборча кампанія ще й не починалася (триває лише об’єднання навколо потенційних кандидатів на міського голову), то процес перейменування набирає обертів, свідченням чого є, зокрема, скликання минулого тижня в Кіровограді Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої перейменуванню топонімів.

До міста прибули відомі вчені, а в залі не було де яблуку впасти, що означає: перейменування не буде легким, формальним. Тим більше, що серед присутніх були помічені й представники Компартії, яка, як відомо, успішно відбила всі спроби присвоїти Кіровограду нову назву ще в дев’яності та на початку двотисячних років.

Вітаючи учасників поважного зібрання, секретар міської ради Іван Марковський, відкритим текстом застеріг науковців від використання «будь-яких важелів впливу на думку людей» і зазначив, що назву місту оберуть самі жителі. Схоже, Івану Івановичу були відомі наміри обґрунтувати з наукової точки зору назву, що не співпадає з його власною та багатьох кіровоградців. І хоч модератор конференції викладач Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка й голова обласної організації «Просвіта» імені Т. Шевченка Олександр Ратушняк сказав, що конференція має виробити методологію процесу перейменування, якою можуть скористатися при виконанні закону про декомунізацію і в інших містах країни, секретар міськради ніби у воду дивився: деякі з науковців заходилися радити, як слід назвати наше місто. При цьому вдавалися до методів не зовсім наукових, а деякі з їхніх аргументів викликали в присутніх подив.
Так, директор Українського інституту національної пам‘яті, один із авторів законів про декомунізацію Володимир В‘ятрович, говорячи про необхідність зміни радянських назв, зазначив, що він проти повернення місту історичної назви Єлисаветград, оскільки вона, окрім того, що вказує на нашу колоніальну залежність від Росії, не зможе об‘єднати людей. Але ж навряд чи знайдеться назва, яка могла б об’єднати всіх кіровоградців.

Ще різкіше виступив проти Єлисаветграда завідувач одним із відділів Інституту української археографії та джерелознавства імені
М. Грушевського Віктор Брехуненко. На його переконання, повернення історичної назви означатиме визнання нашої території російською, більше того, це буде ударом у спину бійцям, які нині ведуть війну з проросійськими най-манцями на Донбасі.
– Якщо ми увічнимо в назві царицю, від нас відвернеться світ, – сказав він. – Нашому вибору найбільше порадіє Путін.
Його пропозиція – обрати назву по місцевій річці. Вона буде милозвучною, колоритною й ідейно нейтральною. Можливі навіть варіанти – Інгульськ, Великий Інгульськ та ін.

Провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Тарас Чухліб теж бачить у назві Єлисаветград «російський слід». Мовляв, так назвала його колись імперія, а не місцевий люд, до того ж, Єлисаветград служив форпостом для боротьби з козацтвом. На думку першого заступника керівника Головного організаційного управління Верховної Ради України Анатолія Пивовара, назва Інгульськ забезпечить місту економічний розвиток.

Добре відомий кіровоградцям викладач Києво-Могилянської академії Володимир Панченко закликав розглядати декомунізацію глибше, не тільки як зміну назв населених пунктів і вулиць. Насамперед, сказав він, треба відмовитися від нав’язаного комуністами переконання, що людина має служити державі, а не навпаки, тобто перевернути трапецію з голови на ноги, повернути людині почуття власника, адже тільки приватна власність робить людину вільною, а суспільство сильним. Володимир Євгенович нагадав, що комуністи не випадково запровадили зрівнялівку, знищили селян-власників. Вони також добре усвідомлювали виховне значення топонімічних назв, а тому поспішали перейменовувати міста і села на честь своїх соратників, у тому числі й на честь живих. Що ж до майбутньої назви міста, то свого варіанту він не має, але проти як Кіровограда, так і Єлисаветграда, оскільки обидві вони для нього є проімперськими, а нам потрібно сьогодні, процитував він Миколу Хвильового, бути подалі від Москви, і третього не дано.

Аби не допустити повернення історичної назви, одним із напрацювань конференції стало звернення до Верховної Ради з пропозицією негайно внести до Закону «Про географічні назви» поправку такого змісту: «Забороняється присвоювати географічним об’єктам назви, які є іменами або псевдонімами російських державних, політичних та військових діячів ХІУ-ХХ ст. чи співзвучні з їхніми іменами чи псевдонімами». Тобто робиться спроба позбавити кіровоградців вибору. Але з таким же успіхом можна запропонувати парламенту заборонити називати дітей «імперськими» іменами Катерина, Єлизавета, Олександр, Петро, тим більше, що й привід є – студія «95-й квартал» уже тривалий час експлуатує нашого Президента в образі імператора Петра Першого.

Таким підходом науковці тільки додали напруги питанню про перейменування. Уже тиждень чимало кіровоградців активно обговорюють підсумки конференції, зокрема її пропозицію назвати місто Інгульськом. Прихильників у цієї «милозвучної» назви не багато, бо вона тюрського, а не українського походження, й означає, за деякими версіями, нове озеро, тихий, лінивий й інші не зовсім пафосні речі. Що теж мали б врахувати науковці. До слова, в приватній розмові дехто з них зізнався, що Інгульськ – не найкращий варіант, при опитуванні він програє Єлисаветграду, але, кажуть вони, є ще Верховна Рада, нинішній склад якої не пропустить імперської назви. Тобто, думка кіровоградців, крім «правильної», законодавчим органом не буде взята до уваги. Тоді виникає запитання: а навіщо взагалі втягувати в процес перейменування пересічних людей? Чи не простіше було б доручити його народним депутатам, які і патріотичніші, і розумніші, ніж прості кіровоградці? 

Валерій М’ЯТОВИЧ