ОСВІТА
Валентина Кулачко: А, може, краще там відразу убили б, ніж тут потихеньку добивають?
- Останнє оновлення: 18 квітня 2015
У газеті «З перших уст» у статті «Казав пан, кожух дам» ми розповіли про інцидент між заступником департаменту освіти і науки Аллою Олійник та переселенкою з Лутугіного Луганської області Валентиною Кулачко (нині – координатором робочої групи з питань біженців із зони АТО при облдержадміністрації).
Після того як перша повідомила, що в області працевлаштовано всіх 38 педагогічних працівників-переселенців, котрі звернулися з питань працевлаштування, друга – попросилася до неї на прийом, щоб спробувати вирішити і родинну ідентичну проблему.
Тоді їхня зустріч не відбулася: спочатку Алла Володимирівна пішла ненадовго у відпустку, згодом – пославшись на брак часу – відмовила в зустрічі Валентині Веніамінівні (на знімку).
Тож, ми домовилися з останньою, що щойно їхня зустріч із чиновницею таки відбудеться, – ми про це дізнаємося. Час ішов. Але дзвінка не було.
На наше прохання пролити світло на перебіг гіпотетичних перемовин двох зацікавлених сторін, секретар департаменту освіти і науки повідомила: «Алла Володимирівна люб’язно погодиться з вами поспілкуватися з цього питання, та говорити немає про що, бо пані Валентина до неї більше не зверталася».
Однак перш ніж телефонувати в департамент освіти, ми говорили з пані Кулачко, від якої й дізналися, що А. Олійник категорично відмовляється з нею зустрічатися, звинувачує її в неправдивості, наполягає на тому, що департамент і так забагато допоміг цій родині переселенців (мова йде про два панцерних ліжка, що їх привезли до гуртожитку, де поселилася сім‘я, і навіть до кімнати не занесли. – Ред.).
– Я в недалекому минулому – також чиновник, – сказала тоді Валентина Веніамінівна, – однак посада ніколи не заважала мені по-людськи ставитися до підлеглих чи відвідувачів. Чому ж до мене тепер можна відноситися зверхньо – лише тому, що я тимчасово опинилася в доволі скрутних обставинах? Не відомо ще, що завтра з усіма нами буде.
Коли матеріал готувався до друку, обіцяна привселюдно чиновницею зустріч із колишньою колегою по цеху так і не відбулася. Однак, як нам сказали, були з її боку дзвінки на адресу теперішніх колег пані Кулачко, після яких та заявила: «Іноді думаєш, а може, краще там відразу убили б, ніж тут потихеньку добивають?».
Чи потрібно тут ще якісь коментарі?
Лариса РОМАНЮК
