КУЛЬТУРА

Почесний громадянин Кропивницького Анатолій Кривохижа  зустрів свій поважний день народження (ФОТО)

У перший день грудня Анатолій Кривохижа відзначив свій 94 день народження.

За роки, віддані хореографії, він став українським культурним діячем і педагогом, засновником заслуженого ансамблю танцю України «Ятрань» і академічного театру народної музики, пісні і танцю «Зоряни», доцентом, йому присвоїли високі звання Народний артист України та Почесний громадянин Кропивницького.

Напередодні 1 грудня Анатолій Кривохижа надіслав листа засновнику галереї «Єлисаветград» Миколі Цуканова зі своїми роздумами, висновками та застереженнями. Пан Микола дозволив оприлюднити його. Ось цей текст:

«У свій день народження, 94 роки і 70 – з дня заснування вже не існуючого ансамблю «Ятрань», я хочу згадати добрим словом людей, які своїм життям у минулому творили мистецькі епохи, бо не шануючи досягнення минулого ми не матимемо майбутнього.

Ще за радянських часів у Кіровограді проходила нарада письменників України. Вони побували у нашому театрі, у музеї корифеїв театру на Хуторі Надія та переглянули програму ансамблю «Ятрань». На заключній вечері були тости з подякою нашому обласному керівництву, а Віталій Коротич сказав: «В Україні є багато міст з більшими можливостями, але чомусь саме у Кіровограді ми побачили багато цікавого. Мабуть тут якийсь особливий клімат, який їм посилається зверху». Іншими словами, Богом визначається місце і час, де мають зібратися певні люди, аби дати нації те, чого раніше у них не було.

Епоха корифеїв українського театру – це частина загальної культури нації, вони зробили багато доброго, коли були разом, а коли роз’їхалися робить свої театри, найбільш успішним був Микола Садовський створивши у Києві міський український театр.

Завдяки таланту першого професійного балетмейстера Василя Верховинця народносценічний танець, який народився у виставах театру корифеїв, за популярністю вийшов за межі театру М.Садовського і успішно розвивався у приватних антрепризах.

У ті роки у Києві в балетній студії Ростислава Захарова, яка готувала артистів балету для київського оперного театру навчався Микола Анкудінов. Закінчивши навчаня він мав служити в армії і одержав призначення в тодішній Зіновєвськ. Будучи ще військовим, він у нашому палаці піонерів вперше на Україні поставив виставу «Кіт у чоботях», з того почалася епоха М. Анкудінова. Демобілізувавшись, він працював у палаці культури ім..»Жовтня» заводу Червона Зірка. На підготовлений ним самодіяльний колектив за порадами Р. Захарова, який уже працював у Москві у Великому театрі, ставив балети «Бахчисарайський фонтан» та «Кавказький бранець», Згодом він перейшов до нашого театру з групою кращих своїх вихованців. Далі війна, я зустрівся з його вихованцями в госпіталі, куди вони приїхали з концертною бригадою в місто Едлах (Австрія).

Епоха Ятрані починалася з мене, це військова самодіяльність в Києві, Ленінграді та Омську, після демобілізації балетна пара в Омській обласній філармонії. З початком навчання в інституті фізичної культури, аби не пропускати заняття, перейшов працювати в палац культури «Металіст» авіаційного заводу. Своїми вчителями вважаю Л.М.Концевича, соліста балету київської опери, Я.А.Коломойського, балетмейстра Омського хору та Л.І.Гудіна, балетмейстра окружного військового ансамблю.

У становленні ансамблю «Ятрань» було два періоди: перший – це наслідування творчості ансамблю П. Вірського, другий –після перегляду на міжнародному конкурсі ансамблю з Югославії. Робота в другому періоді розпочалася з переосмислення творчого напрямку від календарної обрядовості до регіональної достовірності. Дякуючи підтримці обласного керівництва ми встигли зробити потрібну роботу і на гастролях в Америці були визнані кращими у порівнянні з провідними колективами світу за правду народної простоти та виняткової природності, що, на жаль, удома стало початком кінця епохи «Ятрані».

Епоха Короткова розпочалася з відкриттям його першого на Україні хореографічного комплексу. Роботи Віктора Похіленка в ансамблі «Пролісок» мали професійний рівень особливо в сюжетних творах, що сприяло кращій підготовці майбутніх керівників ансамблів.

Сьогодні ми маємо у нашому місті понад десяток ансамблів, кращі з них – це «Пролісок», «Росинка», «В гостях у казки», «Світанок», успішними керівниками стали вихованці Ятрані та Проліска.

Єдиний професійний філармонійний колектив «Зоряни» за відсутності творчої перспективи так і не став епохою в мистецькому житі нашого краю. Творчий стан митця – це  піднесення, а піднесення без віри в перспективу не буває.

Вершиною наших намагань як результат є наш музей який увічнює наші творчі досягнення. Не було б музею корифеїв українського театру на Хуторі Надія, всі забули б про них як забули про інженера полковника Трембіцького, який за свої гроші побудував для них театр у нашому місті.

Нічого не буває вічним з роками відійдуть наші епохи бо не можливо відродити «Ятрань», не воскресивши тих, хто був основою в його роботі, вже не кажучи про тих, хто допомагав нам.

Збережіть те, що збиралось людьми як пам'ять про себе, бо все розтягнуть, як то було після кінця ансамблю «Ятрань».

Дай Боже здоров’я тим, хто створювали перший на Україні і єдиний у світі музей історії українського хореографічного мистецтва, боюся, зберегти його в наш час, коли все стане товаром, буде дуже важко.

А. К.»

Фото – Миколи Цуканова